Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
13 лютого

Шевченко як майнова одиниця

Перший в Україні пам’ятник Тарасу Шевченку був приватною власністю. Та якби олігархові й меценату Олексію Алчевському довелося заповнювати електронну декларацію, пам’ятник Кобзареві туди не потрапив би.

Подружжя Алчевських брало активну участь в українському національному русі. Обоє належали до харківської «Громади», Олексій Кирилович навіть очолював її. Проте ініціативу в національно-культурних і доброчинних справах перебирала Христина Данилівна. Дружина вела українофільську і просвітницьку діяльність, яку щедро спонсорував її чоловік-промисловець. Вона заснувала у Харкові жіночу недільну школу й утримувала її до 1919 року. Згодом збудувала для школи власне приміщення — жодна недільна школа в Російській імперії не могла цим похвалитися.

Незважаючи на офіційні заборони, Алчевська пропагувала українську мову і творчість Шевченка. У недільній школі вона не раз влаштовувала шевченківські свята, отож ініціатива встановити пам’ятник поетові походила, очевидно, від неї. Пам’ятник замовили модному і дорогому скульптору Володимиру Беклемішеву. Готовий бюст Шевченка з білого мармуру встановили в саду біля будинку Алчевських у Харкові. Про відкриття пам’ятника сповістили і журнал «Киевская старина», і харківська газета «Южный край». А проте надворі стояв 1898 рік і це було напівлегальна подія: за царату про офіційне вшанування Шевченка залишалося хіба мріяти. Алчевські хитро обійшли цю неписану заборону. Пам’ятник належав приватній особі — промисловцю й землевласнику Олексій Алчевському, і поставили його на приватній-таки землі Алчевських — у дворі їхнього будинку.

Відтоді у світі спорудили аж 1384 пам’ятники Кобзареві, з них в Україні — 1256, у 35 інших країнах є ще 128 пам’ятників. Принаймні стільки нарахувала Вікіпедія, і вона стверджує, що це найбільша у світі кількість пам’ятників культурному діячеві.

Читайте також: Спокуси Березової Рудки

Через 120 років після казусу з приватним Шевченком, який належав Алчевським, з’явився ще один приватний пам’ятник Кобзарю. Мер Ірпеня Володимир Карплюк вписав його у свою електронну декларацію у графі «Інше майно». Якщо зовсім точно, то там фігурують «Матеріали для виготовлення пам’ятника ім. Т. Г. Шевченка для м. Ірпінь». Як випливає з декларації, ці «матеріали» мер Ірпеня купив 24 січня 2017 року у громадянина України Олеся Юрійовича Сидорука за 900 тис. 900 гривень.

В Ірпені немає пам’ятника Шевченку? — запитаєте ви. Звичайно, є. В Україні немає райцентру без пам’ятника Шевченку, а Ірпінь — велике місто під боком у столиці. Не питайте нічого ні про «красиву» ціну з двома дев’ятками і чотирма нулями, ні про мотиви купувати на власні гроші пам’ятник (чи хай уже матеріали) для міста, ні де Карплюк зберігає ці матеріали і що планує з ними далі робити. У цій історії анекдотичне все. Ніхто не помітив, що одіозний ірпінський мер придбав матеріали на пам’ятник не Шевченку, а «імені Шевченка». Чомусь думається, що цей момент, на відміну від грошей, причин і обставин покупки, Карплюк пояснити не зміг би.

Історія з першим в Україні і водночас першим приватним пам’ятником Кобзареві закінчилася сумно і безславно. Олексій Алчевський збирався зробити розкішний доброчинний жест, десь як і мер Ірпеня, — назавжди передати садок із бюстом Шевченка у міське володіння. Та через три роки економічна криза боляче вдарила по імперії Алчевського, і власник банків та заводів, чиї статки оцінювалися в 30 мільйонів рублів, не знайшов іншого виходу як кинутися під поїзд.

Читайте також: Радянське «бронзування» постаті Тараса Шевченка очима української еміграції

Сад із пам’ятником відійшов кредиторам. Зрештою Алчевські мусили продати садибу якомусь купцеві. Новому господарю начхати було на українського поета і він хотів знищити пам’ятник, але Алчевські забрали його із собою і ще двадцять років зберігали в родині. Аж 1932 року вони передали мармуровий бюст до Картинної галереї Шевченка, яка відкрилася в Києві. Нині цей пам’ятник належить Національному музею Тараса Шевченка.

Цікаво було б заглянути в майбутнє і дізнатися долю другого приватного пам’ятника Кобзареві. Мера Ірпеня звинувачують у розкраданні земель на сотні мільйонів гривень. «Пам’ятник ім. Т. Г. Шевченка» обійшовся йому менше як у мільйон. Чи дочекається Ірпінь цього монумента і що буде з дорогоцінними матеріалами, якщо Карплюка все-таки посадять? А може, чиновник-казнокрад передумає дарувати пам’ятник місту і забере з собою, зберігатиме двадцять років як інше майно, а на свята кластиме квіти до приватного Шевченка.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.