Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
10 березня, 2011

Лікування мізків

Є дві новини. Точніше, одна: добра й вона ж погана. Почнімо з доброї (хоча це вже не новина): Василеві Шкляру присудили Шевченківську премію

Було з чого радіти передусім тому, що нещодавно трохи «почищений» Шевченківський комітет, який складається з живих людей, і в кожного з них своя життєва позиція, своя стратегія й, хай там як, свої плани на майбутнє, пішов явно всупереч панівній тенденції. Він не «прогнувся» й у такий спосіб підтвердив не лише свій моральний авторитет, а й можливість збереження в умовах нинішньої рози вітрів морального авторитету як такого. Не менш приємно відзначити абсолютний успіх автора – успіх, що його досягнуто виключно завдяки тексту, практично без жодного використання сучасних технологій промоції (що саме по собі характеризує український видавничий процес). Це все, повторюю, безперечний плюс. А далі починається суцільна чудасія.

Новоспечений лавреат звертається до глави держави з офіційним листом-відмовою, який важко не назвати вірнопіддано-лояльним: «Шановний пане Президент! Засвідчую Вам свою повагу... Моя позиція, пане президент, ніяк не стосується Вас особисто... З повагою...» Тобто, з повагою вийшов перебір, а єдиною претензією до нашого «вертикала» стала наявність в апараті влади самі-знаєте-кого. Не здача національних інтересів, не каналізація корупційних потоків знизу догори, не низка провалів у економіці та соціальній політиці включно з комічною організацією штучних дефіцитів, а однин-єдиний карикатурний персонаж, якого ніби навмисно призначили бути показовим дратівником громадськості. Тобто якщо приберуть те опудало, то митець, хай вже так, прийме нагороду. Це не черговий «цицерон» одного з новоспечених кривомових інтелектуалів, а публічна заява людини, яка має знати ціну слову!

Далі ще захопливіше: інший, не менш шанований літератор споров, як на мене, взірцеву дурню, закликавши зібрати для протестувальника всією громадою аналог премії, від якої той тимчасово відмовився (нагадаю, це 250 тисяч гривень). Незрозумілим залишається одне: чи прийматимуться внески з тих частин України, які обидва письменники нещодавно закликали ампутувати через їхню, бачите, недоукраїнськість? Від усього цього, що починалося ніби як нормальна частина літературного процесу, дедалі більше виникає відчуття незручності, несмаку й, даруйте, провінції. Якби не це, хіба можна було б серйозно розглядати звинувачення автора в ксенофобії (через те, що серед негативних героїв у нього зустрічаються не лише українці, а й росіяни, євреї, латиші та китайці)? Найцікавіше, звідки надійшли інвективи: з боку керівника шанованого видавництва, яке нещодавно надрукувало праці згадуваного міністра-ксенофоба, що перетворився в нас просто-таки на casus belli. Ось так, дискусія досягла відповідного рівня. Як сказав би класик, «оперетка» – і, що найсумніше, мав би рацію.

Тут час зізнатися: мені особисто не дуже подобається Шкляр – то вже питання навіть не смаку, а естетики. Але ж може нормальна людина радіти чиємусь успіху, навіть якщо не аж так уже захоплюється художнім результатом? Довго не міг зрозуміти, чому це не моє, доки не допомогла ще одна патріотка під час недільного ток-шоу (того самого, де літератор демонстративно залишив студію посередині ефіру: мовляв, я зайнята людина, ніколи мені тут із вами теревенити). Та пані промовила знакову річ (цитую по пам’яті): Шкляр своїм романом переміг постмодернізм. Так от, виявляється, в чому наша проблема – постмодернізм! Сучасний інтелектуальний світ, включно з міжнародним літературним процесом, досягли певного розуміння складності життя, його неоднозначності, поліваріантності, й ця складність стає на заваді такій бажаній простій картині, де є лише свої й чужі.

Певна частина українських інтелектуалів мріє про показовий патріотичний твір на кшталт такого собі «Хороброго серця» Мела Ґібсона, де замість шляхетних шотландців будуть відважні українці, а замість паскудних англійців... ну то вже як вийде. Після цього негайно реанімується українська гідність, і буде нам щастя. А я бачу серйозну проблему якраз у тому, що позиції нібито непримиренних противників по суті мало чим відрізняються. Вони стосуються не глибинних засад патріотизму – себто сценаріїв розвитку країни, позбавлення інфантильності, збільшення відповідальності, підвищення інтелектуального та фахового рівня нації в цілому, вдосконалення механізмів соціальної взаємодії, врешті-решт, морального клімату, – а всього лише нейтралізації окремих знакових «ворогів». Ну, добре, припустімо, ворогів позбудемося. А мізки коли почнемо лікувати?

Позиції нібито непримиренних противників мало чим відрізняються. Вони стосуються не глибинних засад патріотизму, а нейтралізації окремих знакових «ворогів».



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено