Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 січня

Заморожений «совок»

«Совкове» раболіпство і помпезність, що в'їлося в шкіру і душу, як рецидив важкої хвороби, з’являється, як тільки відчуває нашу слабину

Ось начебто такі прогресивні стали начальники різних рангів, сторінки в соцмережах ведуть, котиків і квітучі кактуси виставляють, щоб бути ближче до народу, а як почнуть звітувати за свою діяльність або підсумки року підводити - так навіть вирази облич стають однаковими, як у Брєжнєва в часи застою. І навіть брови починають рости ...

Читайте також: Святкове лицемірство

А якщо серйозно, сумно все це. Ось що тут веселого, коли звичайні, хай навіть і важливі справи, які чиновники були зобов'язані виконувати за родом своєї діяльності, продовжують перетворювати в низку помпезних святкувань, по-модному перейменованих в презентації. Нещодавно в новинах бачила сюжет, в якому в одеській школі урочисто, з перерізуванням стрічки і співанням гімну, відкрили ... шкільний туалет. Невже ні в кого з присутніх начальників не клацнуло: це ж перебір! Або в гонитві за електоральною емпатією, можна і гімн в туалеті заспівати?

Не так карикатурно, але з такою ж помпою в містах Донбасу відкривають відновлені чи відремонтовані мости, будівлі, парки чи дороги. Справа-то безсумнівно, гарна, гідна освітлення і гордості. Але - оркестри, хвалебні промови «півнів» і «зозуль», патетика і оплески. І, звичайно, культивована подяка за «турботу» конкретному чиновнику, так знайома тим, хто був «народжений в СРСР». Війна - це біда, яка принесла горе і руйнування. Загальна біда. І нам разом з її наслідками боротися: чи не в цьому функція держави та її обслуговуючого персоналу? Або реконструкція і відновлення - це особиста ініціатива і грошові вливання керівництва області, міста, депутатів, а не державна турбота? Тоді до чого ці вертикальні зв'язку з натяками «він посприяв», «його зусиллями»? А без цього в необхідності ремонту моста або очисних споруд сумнівалися? Виглядає це просто як дуже нав'язливе бажання «застовпити» місце, щоб не забували, на кому все тримається і хто в домі господар. Совково виглядає, якщо чесно... З пришлого століття. А взагалі, вже якщо хто заслуговують щирої подяки, так це звичайні роботяги, які в сніг і мороз підганяли терміни на призначені дати для краси картинки.

Останнім часом особливо розчулюють новомодні течії: в різних групах в соцмережах з'являються такі начебто позитивні пости від людей, сторінки яких були створені недавно, у них немає друзів, вони самі нічого не пишуть, тільки діляться новинами в різних групах. То там, то тут вони розміщують: «У місті N відкрили бібліотеку» зі своїм коментарем: «А губернатор щось у нас - людина культурна». Або коментарі на місцевих сайтах з різницею в одну хвилину: «Ось який молодець цей депутат Р!», «Чи є ще така людина, яка так допомагає іншим!». Невже за ту зарплатню, яку рекламовані товариші платять таким «ботам» не можна було взяти когось, хоч трохи знайомого з законами тієї ж реклами... А то одне і те саме: віртуальні оплески та раболіпство. Ось за кого нас всіх тримають?

Читайте також: Телевежа у голові 

І ще хочеться сказати з приводу нещасних заморожених військових, які зустрічали Новий рік в Маріупольському аеропорту, залишені там на кілька годин на вітрі і холоді спочатку в очікуванні глави держави, а потім забуті після його від'їзду. Міністр Полторак вже висловився, що винні будуть покарані. Це добре, що в цей раз покарають, можливо, не тих замерзлих і, напевно, захворілих солдатів. Але…

 Два роки тому на Різдво ми випадково в невеличкій церкви в закарпатському селі зустріли родину Президента. Жодних металошукачів, автоматників, ми так і простояли поруч – туристи з Донбасу та глава держави в великому натовпі, слухаючи історію про Різдво. Тоді чомусь було тепло від того, що вже все буде по-іншому. Але воякам там, на маріупольському літовищі через два роки вже не було від цього тепло. Чи довго ж ми будемо з оплесками битися головою в стіну минулого, вважаючи, що десь там двері в майбутнє...



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено