Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 березня, 2011

Назад в Азію, або Чи варто Україні рухатися разом із Росією?

Доки керівництво Росії переймається неоімперськими проектами на кшталт Євразійського економічного співтовариства чи ЄЕП, ця держава ризикує остаточно втратити ознаки національно-культурної цілісності

«Реінтеграційні процеси», покликані задовольнити реваншистські прагнення, поступово заганяють її в пастку.

Зустрічаючи дедалі більший опір на європейському напрямку, де навіть Білорусь уже намагається дистанціюватися від агресивної сусідки, Москва успішно зміцнює свій вплив у колишніх радянських республіках Середньої Азії (за винятком Туркменістану), які охоче пристають на пропоновані «економічні» інтеграційні ініціативи.

Схожа ситуація вже була. Після низки серйозних поразок другої половини ХІХ століття, внаслідок яких Російська імперія втратила здобутий після розгрому наполеонівської Франції статус європейського гегемона, серед її еліти поширилась ідея «майбутнє Росії в Азії».

Думка ця не була безпідставною. Саме у другій половині ХІХ століття Російська імперія швидко й відносно безболісно (для себе) приєднала землі сучасного Казахстану, Киргизії, Узбекистану, Таджикистану й Туркменістану. Водночас з’явилися реальні можливості для її розширення за рахунок Монголії, Уйгурії та Маньчжурії (що входили тоді до складу Китаю).

Сучасна ситуація схожа, принаймні настільки, наскільки це можливо з інтервалом більш як у століття. Європейські та кавказькі сусіди Росії або вже інтегровані до ЄС та НАТО, або досить скептично ставляться до ідеї поновлення зв’язків із Кремлем. Водночас авторитарні режими середньоазійських країн, у пошуках опори проти ліберальних західних впливів, а ще дужче – радикального ісламізму, активно відгукуються на такі ініціативи Москви.

Однак за сучасних умов Росія ризикує «повернутися до Азії» не в поверховому – «політичному» – сенсі, а в більш глибинному – «етнокультурному». Аби зрозуміти небезпеку конкретніше, варто проаналізувати демографічні процеси, які сьогодні відбуваються в межах Російської Федерації та країн, за рахунок яких вона має «розширитися».

Від 1994 року населення РФ невпинно, але вкрай нерівномірно скорочується. Якщо загальна чисельність громадян між переписами 1989 та 2002 років зменшилася на 1,8 млн (від 147 до 145,2), то чотирьох основних європейських народів (росіян, українців, білорусів та німців) – на 6,1 млн (до 120,2 млн). Чому варто розглядати ці етнічні групи спільно? Та ж тому, що саме з їхнього середовища, внаслідок постійної асиміляції, і може походити основне поповнення чисельності «росіян» як певної, відносно монолітної, етнокультурної спільноти.

Водночас, в умовах загального скорочення населення РФ, азійський його складник (майже цілком мусульманський) швидко примножується. Так чисельність північнокавказьких народів (чеченців, осетинів, інгушів, народів Дагестану, кабардинців, карачаївців, балкарців та інших) зросла в півтора разу (до 5,8 млн осіб), іммігрантів із Закавказзя (азербайджанців та вірменів) – удвічі (до 1,8 млн). Хоч і меншими темпами, поліпшувалася демографія волзьких народів (татар та башкирів) – до 7,2 млн, а також етносів Сибіру.

Відповідна тенденція збереглась і після перепису 2002-го. Чисельність етнічних росіян та інших європейських народів, легко ними асимільованих, і надалі скорочується, тоді як азійських спільнот – швидко зростає. При цьому вони не лише витісняють етнічних росіян зі своїх національних республік, а й дедалі активніше освоюють у пошуках роботи міста й околиці в Центральній Росії.

Нескладні підрахунки свідчать, що вже до 2015 року чисельність кавказьких та волзьких народів, за наявних демографічних тенденцій, перевищить 19-20 млн, а «росіян» (із придатними до активної русифікації українцями, білорусами та німцями) скоротиться до 110–112 млн.

Та все це, порівняно з тими загрозами, які несе реінтеграція до ЄврАзЕС середньоазійських республік, бачиться «квіточками». Полегшення доступу до російського ринку праці для трудових мігрантів із Таджикистану та Узбекистану може поставити Росію перед куди серйознішим викликом, аніж монгольська навала! І хоча з погляду історичної логіки, в цьому не буде дива, бо ж «великі переселення народів» – давно відоме явище, однак для Росії та її суспільства, принаймні в сучасному розумінні цих понять, зміни матимуть доленосні наслідки.

Населення двох найбільш «демографічно небезпечних» для Росії держав ЄврАзЕС (Узбекистану й Таджикистану) в 1989–2002 роках збільшилося від 20 й 5 до 25,3 й 6,2 млн відповідно, навіть попри те, що звідти емігрувало майже все «російськомовне» населення. До 2015-го сукупний показник цих країн має сягнути 42-43 млн, а його економічно активна частина з радістю приєднається до тих своїх співвітчизників, які вже освоюють європейські міста Росії. Свій внесок зможуть зробити й Казахстан із Киргизією, де за нинішніх тенденцій населення зросте від 21 до 25-26 млн осіб.

Загалом, у разі, коли керівництву Кремля таки вдасться до 2015 року просунутись у перетворенні ЄврАзЕС на реальну, а не ефемерну інтеграційну структуру, її етнокультурний склад матиме такий вигляд: «росіян» (разом зі зрусифікованими європейськими меншинами) – 117–118 млн, мусульманських народів Середньої Азії, Кавказу та Поволжя – понад 80, інших – іще 7–8 млн.

Відтак, «російськомовним» протистоятиме принаймні зіставний за чисельністю конгломерат народів, які змагатимуться за перерозподіл ресурсів країни на свою користь. Ця картина відкриває принадні перспективи і для великих сусідів Росії, насамперед Китаю, який може використовувати внутрішні тертя й зіткнення для просування своїх інтересів (якщо не кордонів) углиб РФ.

Математичні дії проведено тут без урахування Білорусі та України, бо ж хочеться вірити, що народи цих країн перспектива йти з Росією «назад в Азію» не влаштує, а тих, хто ще плекає надії на відродження «Євразійської» імперії в усіх її формах, це спонукатиме до роздумів. Як писав один наш всесвітньо відомий земляк, «у кожного своя доля і свій шлях широкий...», тож українці, незалежно від того, якою мовою вони зараз спілкуються і яке етнічне походження мають, мусять визначитися, куди їм повертатися: в Європу чи в Азію?

 



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено