Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 грудня, 2016

Мовчання й тиша

Цей текст народився з промови лауреата премії Юрія Шевельова Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу.

Мовчання – це не просто відсутність звуку, не просто тиша. Мовчання – це спосіб виразити те, про що не можна говорити.Водночас мовчання – це спосіб надати слово Іншому. Мовчання – це неусувний елемент діалогу. Подеколи мовчання – це форма ввічливості, але подеколи мовчання – це зрада.

Мовчання – це утримання від суджень, скептичне epoche. Я мовчу, бо все, що я скажу, може виявитися хибним. Все, що я скажу, може бути скерованим проти мене. Я маю право на мовчання. Мовчання – це стіна, що захищає мою інтимну сферу, розділяє приватне і публічне, убезпечує мене. Мовчання – мій прихисток.

Читайте також: Сон совєтської людини

Коли почалися події на Майдані, а потім російська окупація Криму і війна з Росією на Донбасі, я раптом відчув, що не можу про це писати. Образів і думок було багато, але коли я сідав все це записати, то не міг дописати до кінця бодай перше речення. Я відчув, що час не писати й говорити, а діяти. Саме тіло підказувало мені це. Я розчинився в щоденній важкій роботі, яку ми тоді робили на Майдані. Для багатьох із нас це було просто психічною і навіть фізичною і потребою – перетворити на стійкий щоденний спротив свої біль, ненависть і огиду до банди, що за підтримки Кремля скоювала жахливі злочини в нашій країні.

Мій розум наче застигнув, руки заклякли, а голос вщухав і вщухав… Але потім щось змінилося. Розум відтанув, голос набув колишньої гучності, а руки знову дістали силу писати. Образи й думки почали перетворюватися на тексти, і нарешті я спромігся описати той стан духовної німоти:

Читайте також: Асиметрія відплати

Чому я мовчу?

Бо жадаю тиші.

Як у старому анекдоті: «Діти, не розгойдуйте татка. Татко повісився не для того, щоби його гойдали, а для того, аби йому було тихо».

Я мовчу, бо не можу казати про ту жахливу тишу, яка запанувала на Майдані, коли з нього пішло зло, залишаючи на ньому скривавлені тіла наших героїв.

Я мовчу, а на півдні та сході моєї країни, вбиває, нищить і гуркочить те саме зло, загрожуючи знову порушити тишу і в моєму рідному Києві.

Я мовчу, а навколо мене несуть небезпечні нісенітниці чиновні невігласи. Їхнє белькотіння дуже схоже на гуркіт того зла.

Я мовчу, бо неввічливо переривати старших. Та ж старші самі мовчать. Тож і я мовчу, аби не порушити їхню тишу, аби не розгойдувати їх.

Та я вже і сам старший. То я мовчу, аби не страхати й не ображати дітей. Та чи не перетворююся я тоді на того, кого зась розгойдувати.

Я мовчу, адже мене все одно не почують.

Я мовчу і ковтаю слова, як отруту.

Я мовчу, бо мені забрало голос.

Я мовчу, а в мені кричить тиша.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено