Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 грудня, 2016

Кривава дуга

На мапі ця траса позначена банально — М03. Веде вона з Києва на схід: через Харків, Слов’янськ, Бахмут. Те, що далі за Бахмутом, — уже не траса. Позначки М03, дороговкази на Дебальцеве й Ростов-на-Дону тут конфліктують із реальною географією. Кілометраж указано точно, але ця інформація академічного, а не прикладного характеру.
Матеріал друкованого видання
№ 51 (475)
від 22 грудня, 2016

Дорога впирається у фронт. Можна її назвати якимось маловживаним словом «рокада», але насправді це просто кількадесят кілометрів роздовбаного покриття: від лютого 2015‑го по ній виходили війська з-під Дебальцевого — відтоді цілого асфальту тут не залишилося. Цивільні машини трапляються рідко, нечисленні місцеві «Жигули» та Daewoo, волонтерські автівки, екіпажі ОБСЄ обережно ковзають узбіччям. Підірваний міст, блокпости, сільмаг, де більшість покупців солдати: усе як і всюди в зоні АТО. Ставки, труби ТЕЦ, степи, кургани, вітри, пронизливий холод узимку й нестерпна спека влітку. Тільки назва цієї ділянки ніби позичена з 1943 року: Світлодарська дуга. Так буває на нашій війні: термінологія Другої світової, характер бойових дій — як під час Першої. Приблизно тут колись проходив фронт між червоними та військами УНР. Та й недавня історія вся як на долоні. Бійці на позиціях знаходять речі тих, хто воював тут у 2014–2015-му. Важливий рубіж, який затялися знищити й захопити сепаратисти і який міцно утримують українські бійці. Затишшя тут — велика рідкість. Натягнута на нервах дуга, яка, часом здається, ось-ось урветься, а далі або ми їх, або вони нас.

Світлодарська дуга — це апендикс мінських домовленостей. За угодами початку 2015‑го Дебальцеве мало залишатися під українським контролем, однак вороги розтлумачили перемир’я по-своєму. Власне, «тлумачать» і донині — давно забороненими калібрами. «Тлумачать» небезкарно: бійці 54-ї бригади, серед яких чимало колишніх добробатівців, дають гідну відсіч.

одностороннє припинення вогню неминуче веде до ескалацій, атак та контратак, унаслідок яких лінія розмежування змінюється

Про гідну відсіч — це не тільки за зведеннями штабу АТО й за словами самих бійців. Під час загострень на Світлодарській дузі в сепаратистських ЗМІ з’являються відверто панічні повідомлення. «Украинские войска наступают на Углегорск и Горловку», — писали вони під час активних бойових зіткнень у червні. Щось подібне трапилось і цього разу, коли дії наших військових ворожі сайти назвали «пьяной атакой неонацистов», однак істеричність і поспішність таких заяв указують на те, що переляк важко приховати й окупанти не надто впевнено почуваються на цій ділянці фронту.

Різноманітні спостерігачі й посередники, які «не бачать альтернативи мирному врегулюванню», люблять заколисувати себе й оточення фразами: «Припинення вогню, бодай часткове, дає змогу зменшити кількість загиблих». Дає, але частково й не завжди. П’ятеро загиблих українських воїнів за один день на одній ділянці фронту — це вже не «статистика перемир’я». Це його справжня ціна. Бо одностороннє припинення вогню неминуче веде до ескалацій, атак та контратак, унаслідок яких лінія розмежування змінюється. І нерідко на нашу користь, як-от тепер на Світлодарській дузі чи на Маріупольському напрямку, де цього року кілька сіл перейшли під контроль наших військ. Офіційні джерела в нас традиційно подають інформацію дуже стримано й дозовано: кількість обстрілів, загиблих і поранених, калібр забороненої зброї, яку застосовують терористи, дещо про характер боїв. Із цих повідомлень здебільшого складається враження якоїсь млявої війни «в одні ворота». Існує і паралельна реальність: доки штаби годинами зволікають з оприлюдненням даних, соцмережами повзуть чутки про величезні втрати, а це більшою мірою деморалізує тил, бо з передової, якщо вдається встановити зв’язок, зазвичай кажуть: «Є кілька загиблих, не пишіть, поки ми рідним не повідомимо».

Читайте також: Журналіст назвав імена загиблих героїв на Світлодарській дузі

Та хоч би якої тональності новини надходили з передової, їх не завжди чують у тилу. І річ не в якості та гучності сигналу. Минули ті часи, коли кожен диванний експерт малював напрямки російських танкових ударів на мапі в міру своїх пізнань із комп’ютерних ігор. Нині в тренді мати себе за аналітика з фінансових питань і просторікувати про долю ПриватБанку чи вдавати, що знаєш усі геополітичні наслідки вбивства російського посла в Анкарі. Мода — річ скороминуща. Війною по-справжньому донині цікавляться люди причетні: бійці, ветерани, їхні рідні, волонтери й небайдужі громадяни. Можливо, їхній голос недостатньо гучний, щоб перекрити галас і псевдоемоції тих, хто «втомився». Однак їхніми справами досі тримається фронт з усіма його дугами та вигинами.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.