Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
29 грудня, 2016

Поліфонія в трусах

Квоти запрацювали. Ще трохи — і вітчизняне радіо можна буде слухати без психотравми, ура! А тим часом певний сегмент наших споживачів готується купувати квитки на Алєксандра Малініна та Крістіну Орбакайте аж на березень за ціною до 2500 грн за місце в партері Палацу «Україна».
Матеріал друкованого видання
№ 51 (475)
від 22 грудня, 2016

А що тут такого? Хіба ці конкретні гастролери виступали в Криму? Хіба вони підписували листи на підтримку Путіна? Ну і взагалі вказівки з Мінкульту чи СБУ не надходили, а все, що не заборонено, дозволено. Малінін, до речі, співає в супроводі, на хвилиночку, Національного хору імені Григорія Верьовки! Ви щось розумієте в цій культурній поліфонії?

Гаразд, ми живемо у вільній країні, чом би не визнати право громадян самостійно обирати, куди витратити свої кревні три чверті мінімалки? Хочете на російську попсу — будь ласка! Ми ж, либонь, не в СРСР, де спеціально навчений партапарат фільтрував міленький потічок культурного обміну, оберігаючи соціально незрілих громадян від згубного впливу Заходу. Ну і я трохи втомився, поширюючи зразки hate speech і закликаючи опустити залізну завісу в спілкуванні — не особистому, лише інституційному — з країною-агресором. Намагаюся довести, що це як із оголошенням війни чи воєнного стану: доки займаєш половинчасту позицію, хай навіть зумовлену вельми поважними міркуваннями економіки й безпеки, залишаєшся морально вразливим, і від цього подітися нікуди. Так і тут: необхідність забороняти кожен окремий твір чи кожного окремого творця, а не все разом означає цензуру з усіма неминучими негативними й принизливими конотаціями. Тобто й так цензура, й так цензура. Ну а зовсім ігнорувати серйозну складову інформаційної війни — не лише легковажність і нехтування національною безпекою, а й зневага до загиблих на війні гарячій, геть не віртуальній.

Невже попса аж така вже складова війни? Наполягаю, що так. Культура, за визначенням, — система цінностей. Масова культура — їх концентрат, причому в найпростішому, легковживаному варіанті. Те, що надходить до нас із-за східного кордону у вигляді безвинної попси, є зліпком системи цінностей усім відомих 86%: усі ці «стариє пєсні о ґлавном», «бандитський Петербург» (Москва, Рязань, Тольятті, Находка etc.), усі ці «співочі труси» несуть звістку про те, як весело жити в країні рабів, як круто ненавидіти ближнього, як правильно їхати вбивати «фашистів» — байдуже, під Донецьком чи в Алеппо. До речі, славнозвісного «російського року» це теж стосується: може, колись було інакше, а нині бачимо лише намагання замінити справжню свободу фрондою, нібито брутальною та сміливою, а насправді легенькою і цілком безпечною.

Самі собою прояви російської попси можуть здаватися безвинними. Їхня отруйність у тому, що вони реанімують комуністичний і колоніальний контекст

Безумовно, є в Росії свій андеграунд, якісь «незалежні» в прямому й переносному сенсі. Але вони здебільшого не їздять на гастролі, й про них можна поговорити окремо. Водночас решта успішно несе сукупний меседж стосовно, як відомо, спільного минулого й спільної, попри все, держави. Наш нещасний, дезорієнтований, затурканий обиватель, чуючи знайомі слова й не менш знайомі три акорди, нарешті відчуває ґрунт під ногами. Він хоче повернутись у свої 20 років, коли портвейн смакував, а дівчата збуджували без віагри. Російська попса дає йому таку ілюзію, вона стимулює ностальгію за ладом, який збігся в часі з його потенцією та апетитом до життя. Він іще й передає цю свою ностальгію у спадок онукам. Back in the USSR!

Самі по собі прояви русопопси можуть здаватись асептичними: «любовь-морковь»... Їхня отруйність у тому, що вони створюють, точніше реанімують, контекст водночас комуністичний і колоніальний — квазі-СРСР. Хибність моделі масової культури східних сусідів (та і їхньої культури, прости Господи, загалом, принаймні в нинішній іпостасі) у тому, що вона орієнтована назад. Запоребриківська цивілізація абсолютно позбавлена модерністського пафосу, проектного мислення, єдиний актуальний сценарій майбутнього для неї — принагідно начистити пику підступним піндосам та злим чуркам, ну й бандерам заодно. То оригінальний різновид, не побоюся цього слова, стимпанку: поєднання сучасних реалій із системою координат відносно недалекого минулого. Тільки в наших конкретних умовах із вишуканої естетичної забавки воно виростає в соціально-політичний тренд, який реалізується в конкретній поведінці конкретних людей — вони або мовчки марять Путіним, або промовляють: «Я вас туди не посилав».

У мирний час це не є приводом для жодних реакцій на рівні держави. Ще і ще раз: ми тим і відрізняємося від колишньої метрополії, що послідовно відстоюємо індивідуальну свободу — свободу думки, свободу совісті, зокрема й свободу омани. Але, перепрошую, на війні як на війні.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено