Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 грудня, 2016

Шах, мат і зрада

У ці хвилини десь по той бік океану вирішується доля світової шахової корони. Звичайно, шахи — це за популярністю не футбол, не хокей, навіть не теніс, а проте за цим змаганням українці стежать особливо уважно. Із чинним чемпіоном світу Магнусом Карлсеном грає колишній українець Сергій Карякін, правильніше сказати, колишній громадянин України.

Прийнявши 2009 року російське громадянство, уродженець Сімферополя Карякін заявив, що завжди почувався «русскім». Спитати б тепер, чим йому в такому разі не догодив Крим, який теж, як стверджують росіяни, завжди був «русскім».

Карякін змінив громадянство не заради спорту, а заради грошей. Хоча він заявив, що не бачив для себе перспектив у Криму, надворі не Радянський Союз брежнєвського застою і доля шахових титулів вирішується не кабінетах ЦК. У 1976 році радянський гросмейстер Віктор Корчной попросив політичного притулку в Нідерландах. Він пояснював свій крок тим, що хотів далі грати в шахи і боротися за титул чемпіона світу. Тим часом Шахова федерація СРСР робила ставку на молодих спортсменів і вже почала будувати кар’єру партійному улюбленцю Анатолію Карпову. Карякіна в Україні ніхто не гнобив, як Корчного, він успішно працював і розвивався. Вихованець знаменитого Краматорського шахового клубу імені Момота, він у 12 років став міжнародним гросмейстером, а в 15 — заслуженим майстром спорту України. А проте йому, очевидно, було мало слави і грошей.

Слава не завжди знаходить своїх героїв. І Карякін мусив би пам’ятати історію Федора Богатирчука, який вибрав шахи і залишився українцем і чия доля нагадує «перебіжчика» Корчного. Богатирчук народився і виріс у Києві, а половину життя провів в еміграції.

Це нині в журналах на останній сторінці друкують несвіжі анекдоти, а у 1920-х роках її відводили для розумових розваг: читачі охоче розгадували ребуси, загадки, ломиголовки і розв’язували шахові партії. Прізвище Богатирчука там фігурувало найчастіше, адже приємно було усвідомлювати, що у нашого шахіста позитивний особистий рахунок із самим Ботвінніком. Тож кожен читач міг спробувати свої сили і здібності та «виграти» разом із Богатирчуком чергову хитромудру партію й насолодитися красою гри.

Читайте також: Надто молоді, щоб це було правдою

У 1920–1930-х роках Міхаїл Ботвіннік ще не був чемпіоном світу, а лише шестиразовим чемпіоном СРСР, проте вже був знаменитістю, а головне — його відкрито підтримували на офіційному рівні. Із п’яти зустрічей із ним український шахіст виграв три — у 1927, 1933 і 1935 роках.

У березні 1935 року Федір Богатирчук поїхав на Московський міжнародний турнір, де зібралися 8 гравців із топ–18 шахістів світу. Турнір виграли Міхаїл Ботвіннік і чеський шахіст Саломон (Сало) Флор, але Богатирчук здобув перемогу в особистій зустрічі з Ботвінніком. Одразу після гри до Богатирчука підійшов керівник радянської шахової делегації і міністр юстиції Ніколай Криленко і процідив крізь зуби: «Більше ви у Ботвінніка не виграєте». Справді, Богатирчукові більше не довелося зіграти з Ботвінніком, якого він так і залишив із довічним негативним рахунком: три перемоги і дві нічиї. І найцікавіший факт у протистоянні українського і російського майстрів: Ботвіннік був майже на 20 років молодшим за Богатирчука.

У 1937 році Богатирчука звинуватили в розтраті грошей київського шахового клубу, який він очолював, почалося цькування в пресі. Він звернувся у ЦК, добиваючись пояснень, і там йому відповіли, мовляв, товаришу Богатирчук, вашою роботою незадоволені тому, що громадськість не довіряє вашому політичному обличчю. Ви, скажімо, виграли 1935 року у Ботвінніка, хоча становище на турнірі у вас було не вельми і ви чудово знали, яке велике значення для престижу СРСР мав одноосібний перший приз для Ботвінніка. Незважаючи на це, ви доклали всіх зусиль, щоб виграти в нього партію.

У миру Богатирчук був лікарем-рентгенологом, перед самою війною він став доктором медичних наук і професором. Для нього, на відміну від згаданого Корчного, якого випускали на міжнародні турніри за кордон, війна була одиноким шансом вирватися з СРСР. В окупованому Києві Богатирчук керував Українським Червоним Хрестом. Він швидко розчарувався в нацизмі і почав збирати гроші для військовополонених, через що мав розмови в гестапо. Під тиском радянських військ виїхав на Захід. Там вступив до Комітету визволення народів Росії, що його очолював Андрій Власов, а Богатирчук представляв у ньому Українську національну раду. Після війни опинився в американській окупаційній зоні і 1948 року виїхав до Канади. Там Богатирчук працював за фахом і продовжував грати в шахи.

Читайте також: Жертви додаткової віктимізації

У 1954 році ФІДЕ присвоїв Богатирчукові звання міжнародного майстра. Він міг претендувати на вищий титул — гросмейстера, адже його ранні досягнення, особливо виступи в чемпіонаті СРСР, давали для цього незаперечні підстави, однак СРСР заблокував це рішення з політичних причин.

Богатирчук далі брав активну участь у діяльності української громади, був головою Об’єднання українськиї федералістів-демократів США і Канади. У 1954 році він виступав за команду Канади на шаховій олімпіаді. Згодом захопився шахами по листуванню і теж став міжнародним майстром у цьому виді гри. Богатирчук грав у шахи до 85-річного віку. Він автор першого українського підручника «Шахи» (1926). Борис Спаський назвав його шаховим гігантом.

Богатирчук не став чемпіоном світу з шахів, але залишився українцем.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено