Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 березня, 2011

Почім язик для народу?

Закарпатська обласна рада хоче фінансувати політиканство

Закарпатська обласна рада на своїй сесії виділила сто тисяч гривень на видання „Словаря русинського языка” Юрія Чорі. Сто тисяч – сума не маленька, зважаючи, що на всі решта видавничих проектів на 2011 рік обласна рада спромоглася відшукати лише шістсот тисяч гривень. Щоправда, аби отримати ці гроші кожна книжка ще має пройти фаховий  відбір. Однак згаданого „Словаря” це не стосується. Його вирішили схвалитибез розгляду спеціальної комісії. Ба більше – сама пропозиція про фінансуваннябула прийнята з голосу, без усілякого попереднього обговорення. І знову, як у скандальному випадку з гімном, „голосом”, який підсунув таке коштовне рішення, був далекий від філології „дохтор” Євген Жупан.

Отож обласні депутати виявилися вельми обізнані у сфері мовознавства, якщо не задумуючись ні на мить і не консультуючись із фахівцями, вирішили витратити сто тисяч гривень з кишені платників податків на невідомий їм словник. Згадана праця не поміченого раніше у лінгвістиці 78-річного Юрія Чорі вийшла в Ужгороді десять років тому у шести томах. І, як зазначає автор, є „самовидавом”. 

Перше ж знайомство із цією загалом 2000-сторінковою працею викликає сум’яття. Бо насправді це, як колись дотепно виразився Павло Чучка-молодший, українсько-український словник. Відкрийте його на будь-якій сторінці і почніть читати „русинські” слова і їхнє тлумачення „українською”. От перше, що відкриваю: „безсюжетно – безсюжетно”, „безсюжетність – безсюжетність”, „безтактний – безтактний”, „безтактно—безтактно”, „безтактність – безтактність”, „безтілесний – безтілесний”, „безтілесно – безтілесно”, „безтілесність – безтілесність”, „безтіньовий – безтіньовий”...

Ну я розумію, що Юрія Чорі там іноді якусь букву змінить раз на десять слів, але, люди добрі, що це за „русинська” мова? Моя покійна бабка з Порошкова жодного такого слова не те, що не вживала, але й не відала, що воно таке – „безсюжетний” чи „безтактний”.

Усі слова взяті з української літературної мови і продубльовані практично в тому ж варіанті! І це 80-90% словника! Умовно кажучи, п’ять із шести томів, над якими сліпав автор, просто переписані зі „Словника української мови”! Тоді що він цим хотів сказати?

Один із найавторитетніших закарпатських мовознавців професор Павло Чучка, ознайомившись зі згаданою „самовидавною” працею, ще категоричніший: „Це не наука! Це навіть антинаука! Цей „словарь” не відповідає жодним вимогам. Це ні орфографічний словник, ні тлумачний, на історичний, ні етимологічний. З нього ви не дізнаєтеся ні де слово поширене, ні хто його носії, де воно зафіксоване. Критика на цю працю має містити такий же обсяг, як сам словник. Чорі напридумав слова, яких немає у мові. Ілюстрації до слів вигадав сам, про що вказує і в передмові.

Де в нас кажуть: „Господин директор, вас кличуть до телефона”? Увів чимало русизмів, аби хоч трохи слова відрізнялися від української літературної мови. Це самодіяльність; приписування мові того, чого в ній нема. Цей словник не дасть користі ні учню, ні вчителеві, ні письменнику, ні науковцю. Жодної доцільності в його друці та ще й за бюджетні кошти я не бачу. Шкода паперу! Якщо є бажання, хай вивішують його в інтернеті, де всі бажаючі можуть із ним ознайомитися. А державні кошти слід витрачати на справді потрібні книжки – в тому числі мовознавчі”.

І справді словникарство на Закарпатті починає своє літочислення із 1883 року, коли було видано „Русько-мадярський словарь” Ласло Чопея, який сам автор називав „малоруським”. Угорська академія наук присудила премію цій праці. Із двадцяти тисяч наведених автором руських слів, що вживалися тоді на Закарпатті – тільки дві тисячі (10 відсотків) були діалектними. Переважна більшість – загальноукраїнські, частина --російські та церковнослов’янські.„ Цей мовознавчий пам’ятник закарпатському мовленню ХІХ століття дуже доречно було би перевидати”, – вважає професор Павло Чучка. 

Є й інші вкрай важливі лінгвістичні праці, на які варто спрямувати увагу обласних депутатів-„моволюбців”.  Досі невиданим є „Словник українських говорів Закарпаття” Івана Панькевича, над яким учений працював ціле життя. А це 60 тисяч слів!  Панькевич є автором першої ґрунтовної праці „Українські говори Підкарпатської Русі. Звучання і морфологія”, виданої ще далекого 1938 року за Чехословаччини. От би перевидати цю раритетну понад 500-сторінкову працю через 70 років! Оце був би вклад в закарпатське мовознавство.

Мовчимо вже за картотеку Івана Грицака, яка містить близько 200 тисяч слів, що вживаються на Закарпатті. Учений встиг укласти частину словника (літери „А-К”). Чому б не спрямувати народні кошти на опрацювання та видання цієї титанічної роботи? Хоча б отієї першої частини.

Ба ні – нам знову підносять голу політику, замасковану на цей раз під мовознавство. Бо на відміну від Чорі, всі мовознавці, починаючи ще з Лучкая та Чопея, вважали закарпатські діалекти не самостійним „языком” , а частиною української мови. 

Про це пише і автор найповнішого на сьогодні закарпатського діалектного словника Іван Сабадош. У своєму нещодавно виданому „Словнику закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району” професор, завкафедрою української мови Ужгородського Національного університету помістив 16 тисяч діалектних слів, записаних ним протягом останніх 25 років у рідному селі.

Подібний словник готує і Павла Чучка. Тільки якщо Іван Сабадош зафіксував лексику Східного Закарпаття, то Чучка хоче видати лексику Західного Закарпаття – рідної йому Ужгородщини (понад 20 тисяч слів). Таким чином ці два діалектні словники вмістили би більшу частину закарпатської говірки (збіг лексики у них становить тільки половину). Ось вам і „русинські” словники, написані авторитетними науковцями, які на цьому зуби з’їли і відповідають у них за кожну кому.

Але ж там не має політики, бо обидва мовознавці тримаються наукових підходів: закарпатські діалекти належать до українських. Натомість передмова Юрія Чорі до свого „словаря” – це суцільна політична прокламація: «українці-шовіністи», „дусили”, „нищили”, „кривдили”,  „страдаєме”, „ганьбимеся” і тому подібне. Все, що хочете у дусі Сидора та компанії, тільки не мовознавство!

Тому фінансування цього „антинаукового” словника є чистим політиканством. От тільки чому така антиукраїнська політика має робитися за наш з вами кошт та ще й органами влади, які присягають на вірність Україні? 



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено