Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
10 вересня, 2016

Парадокс лівих

Рональд Рейґан слушно охрестив Радянський Союз імперією зла. Але якщо якась держава заслуговує на таке звання сьогодні, то це, безумовно, Китай — господар саміту G20 нинішнього року. У КНР поєднуються безжальні репресії з військовим авантюризмом та систематичним залякуванням менших сусідів. І на тлі того, як світові лідери підбивають клинці до китайських диктаторів, мовчання Заходу просто вражає.
Матеріал друкованого видання
№ 36 (460)
від 8 вересня, 2016

Саміт відбувся в Ханчжоу — місті, яке заслужено славиться своєю красою. У ньому 1998 року невелика група відважних дисидентів заснувала Китайську демократичну партію. Нині більшість її членів перебувають за ґратами або в засланні. І не варто сподіватися, що хтось із боязливих, схиблених на торгівлі західних лідерів бодай кивне до людей, які так безглуздо зважилися на боротьбу за західні ідеали. Або що хтось із них дорікне господареві за інші його злодіяння. Як написав нещодавно в блозі політичний вигнанець і нині мешканець Лондона Шао Цзян, за президентства Сі Цзіньпіна Китай потерпає від найгірших репресій від часу кровопролиття на площі Тяньаньмень 1989 року. Ув’язнено або зникло безвісти понад 2,5 тис. незгодних. Утисків зазнають християнські церкви, особливо лояльні до Ватикану римо-католики. Із липня 2015-го затримано й піддано допитам 300 юристів та активістів, які захищають права людини.

Верховенство права в КНР — фарс. Катування та інші порушення там всюдисущі, а судова система є знаряддям Комуністичної партії.

Китай — це не просто диктаторський режим, а імперія, що намагається знищити мову, історію та етнічну ідентичність поневолених народів. Уйгурсько-мусульманське населення Сіньцзяну (яке називає свою колись незалежну країну Східним Туркестаном), мешканці Внутрішньої Монголії та нещасні тибетці — усі вони відчувають на собі залізну хватку китайського імперіалізму. У вересні 2014 року уйгурський академік Ільхам Тохті, який агітує за мирний діалог, був засуджений до довічного ув’язнення. У липні 2015-го за ґратами помер поважаний тибетський монах Тензін Делек Рінпоче.

Читайте також: Різні перемоги

У 1995-му влада викрала тибетського Панчен-ламу, хлопчика Гендун Чокі Німа, і відтоді його не бачили.  

Всупереч обіцянкам 1997 року Піднебес­на нав’язує свій авторитаризм Гонконгу. У 2014‑му силою та підступом комуністична влада придушила мирні продемократичні протести. Єдиний просвіток політичної свободи в Китайській імперії — вибори, що відбулися в колишній колонії Британії 4–6 вересня. Утім, на тлі викрадень людей, залякувань та інших втручань не варто сподіватися, що центральна влада КНР та її місцевий ставленик «голова адміністрації» Леун Чун-Ін довго терпітимуть незгоду. І тайванцям Китай теж не дозволить обирати своє майбутнє.

Вплив Комуністичної партії Китаю простягається й на Захід. Коли Сі Цзіньпін торік приїжджав до Лондона, протестувальників тримали подалі, і робили це надто затято, що аж ніяк не вписується в нашу традицію політичної свободи. Коли Шао Цзян і дві тибетки намагалися на вулицях Лондона висловити протест із плакатами в руках, їх заарештували й заборонили наближатися до «жертви» їхнього «харасменту». Пояснити ці дії поліція відмовилася з міркувань
«національної безпеки».

Дивно бачити, як ліві критикують країни, де непопулярний уряд можна змінити на виборах, а не режими, за яких опинилися б за ґратами

Тут можна висувати аргументи на користь переваги ділових зв’язків та економічного розвитку над дотриманням прав людини. Західні економіки з їхніми боргами й стагнаціями не можуть дуже перебирати.

Але дивно, що лівим силам, як-от німецькі «Ліві» та Північний альянс зелених і лівих, британські корбіністи, американські прихильники Берні Сандерса та кандидатки в президенти від Партії зелених Джилли Стайн, нічого сказати з приводу безжального диктаторського режиму, який окупує та поневолює інші країни, забруднює довкілля, ув’язнює дисидентів, викрадає дітей і придушує незалежні профспілки. А хіба вони не мали б критикувати наш уряд за пожадливу співпрацю з пекінським режимом, так само як агітували проти торгівлі з ПАР часів апартеїду?

Проте цим і не пахне. Лідер британських лейбористів Джеремі Корбін ставиться до китайського диктатора тепліше, ніж до легітимно обраних західних політиків, із якими він не погоджується. Торік він мав «приязні й конструктивні» розмови із Сі Цзіньпіном. Видання Morning Star, яке позиціонує себе як украй ліве та комуністичне (так-так, воно досі існує), написало ніби з методички якої-небудь Китайсько-британської ради бізнесу: «Утиски дисидентів Сі Цзіньпіном — справа, звісно, неприємна… але судження мають бути збалансованими». У матеріалі йшлося про те, що Британія повинна усунути шкоду, завдану двостороннім відносинам після зустрічі Тоні Блера з Далай-ламою.

У галасливому комітеті «Зупиніть вій­ну» (Stop the War) Китай бачать лише жертвою американського імперіалізму й засуджують військову присутність США в Тихоокеанському регіоні. Однак не переймаються тим, чому мешканці останнього — від Японії до В’єтнаму — бояться територіальних претензій Китаю, підкріплених штучними островами й арсеналом високотехнологічних озброєнь, що швидко поповнюється.

Читайте також: Обіцяти не означає допомогти

Та чи не найбільше вражає те, як самопроголошені антиімперіалісти заплющують очі на проблему Тибету, як і України та інших східноєвропейських держав, що сотні років потерпають від імперіалістичних зазіхань Росії. Героєм лівих миттєво стає будь-який противник Америки, хай би хто це був — Сі Цзіньпін чи Владімір Путін. І якщо захоплення вихованців Ітонського коледжу холодними й автократичними методами російського лідера (влітку учні відомої своїм чванством британської приватної школи несподівано зустрілися з кремлівським керівником) ще можна зрозуміти, то немає меж подиву, коли такі симпатії виникають у захисників пригноблених.

Звісно, Китай і Росія — це не єдині «злі герої» G20. Тут справедливо згадати і про імперіалізм, рабство та диктатуру, що заплямували історію країн Заходу. Та й нині в їхній зовнішній політиці чимало вад (хоча, на відміну від КНР і РФ, США та їхні союзники принаймні здебільшого намагаються бути для світу силами добра).

Але справді вкрай дивно бачити, як ліві найзапекліше критикують країни, де протести (донині переважно) є законними й непопулярний уряд можна змінити на виборах. А не режими, за яких західні ліві за лічені години, якщо не хвилини, опинилися б за ґратами.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено