Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
1 вересня, 2016

Те, що з нами назавжди

Нині багато суспільної уваги приділяється питанню декомунізації різних царин життя українського суспільства, і це нагально. Річ тут не лише в кількості повалених пам’ятників Лєніну, перейменованих міст і сіл, вулиць, розсекречуванні архівів КГБ тощо. Все це, без найменшого сумніву, важливі речі. Але куди діваються декомунізація й осучаснення не лише інструментарію, а змістів та сенсів української освіти тут і тепер?
Матеріал друкованого видання
№ 35 (459)
від 31 серпня, 2016

Найсучасніше шкільне обладнання є мотлохом, якщо не передає вагомих для суспільства змістів, і вони нікчемні та мовчазні, коли немає кому їх передати майбутнім поколінням. Таким чином навіть найкраща і найрозумніша концепція реформ шкільної, а вище й університетської освіти є немічною на місцях, коли немає спроможних виховувати й навчати шкільних педагогів і викладачів вищої школи. Багато що в житті учня як на момент здобуття знань, так і в майбутньому залежить від того, хто його вчитель і який він не лише як спеціаліст-освітянин, а й як особистість. Бо освіта — це передавання знань і, головне, світоглядних позицій, які побутують у певному суспільстві, від старшого покоління наступним. У науці, де є таке явище, як наукові школи, поруч з іменем вченого та його здобутками стоять імена тих, хто надавав йому інтелектуальну й менеджерську підтримку під час його дослідження, допомагав визначатися з темою, тобто його вчителів. Мати авторитетного вчителя щонайменше престижно.  

У розвинених країнах учитель — особа, до якої є особлива суспільна повага. Так у нашої заморської сусідки Туреччини, де педагог, навіть фізрук, — особа глибоко шанована. Таке ставлення — своєрідний маркер притомності тамтешніх суспільств щодо осіб, задіяних у ресурсно найбагатшій сфері життя конкретної країни, від якої залежать найцінніший, тобто людський, капітал і виховання якісних громадян. Досі так не є в Україні, де праця шкільного вчителя щонайменше є чимось непрестижним. А чим та сама школа не найпотужніший хаб креативної економіки, про яку в різних бізнес-школах так люблять розповідати закордонні фахівці? Навіть якщо це вітчизняна школа? От тільки в найкращому разі українські педагоги сьогодні зайняті пошуком хліба насущного, виживанням фізичним і психічним в умовах, коли й досі серед політиків знайдуться охочі погнати освітян на передвиборчі мітинги. Не може вільну особистість виховати пригноблена та упосліджена.

Читайте також: Тривожний дзвоник

Не забуваймо, що однією з тем, які вплелися в потужний потік суспільно-політичного протесту українців під час Революції гідності, був і стан освіти в нашій державі. Той протест, а далі анексія Криму й початок війни з Росією переформатували наше суспільство, яке зрозуміло, що збереження попереднього статус-кво веде до знищення Української держави. Підважує цю державність також суспільна неувага до питань освіти. Не забуваймо, що за нелюбов’ю конкретної особи до української мови, історії, літератури ховаються неприйняття і нелюбов до того педагога й тієї школи, де ці предмети викладали. І що серед облич радянщини й «русского міра», сепаратизму, який намагається розідрати нашу державу на шматки, є одне прикметне — специфічне обличчя невдоволеної життям шкільної вчительки, на означення якої пасує хіба що слово «училка». Скільки їх таких було і є в школах анексованого Криму, на окупованому Донбасі, куди один за одним їдуть білі путінські каравани КамАЗів, що окрім набоїв, снарядів і харчів везуть російські підручники, скільки таких лишилося по школах решти України? Скільки серед них тих, що й досі за звичкою ще від радянських часів знищують і придушують самостійне індивідуальне мислення школярів, а далі студентів, які з моменту повноліття мають голос вирішувати майбуття нашої з вами країни? Питання лишається відкритим

Читайте також: У вчительській

Україна, якою вона буде через 15 років, сьогодні починається в українській школі. Без цього елемента осучаснення життя всієї країни нереальне. Запровадження тих змін, які прописані в нещодавно презентованій концепції «Нової української школи», в інтересах усього українського суспільства. Бо від того залежить, яким за своїми особистісними, інтелектуальними, громадянськими якостями буде майбутнє української нації, чи буде воно фізично й психічно здоровим, здатним до адаптації в мінливому світі, спроможним навчатися протягом життя та критично мислити.   



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено