Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 лютого, 2011

Чи в України завжди буде така доля?

Саме час знайти вихід з цього зачарованого історичного кола

За останні 100 років Україна пережила три хвилі національного відродження та демократизації, за якими кожного разу слідувала консервативна русофільська контрреволюція.

Здавалося, цикли добігли свого завершення в 1991 році, коли Комуністичну партію України (КПУ) було заборонено, а сама вона звузилася до невеликого кола «імперських комуністів», що підтримали путч у серпні 1991 року. В 1993 році КПУ було знову легалізовано, але не це стало поштовхом до чергової русофільської контрреволюції – до КПУ вступило лише п’ять відсотків від 3,5 млн її членів за радянської доби.

Вісім років потому виникла Партії регіонів, яка, як і симоненківська КПУ, успадкувала русофільську, консервативну ідеологію крила «імперських комуністів» у межах радянської КПУ.

Саме Партія регіонів нині є найдисциплінованішою, найкраще фінансованою та найорганізованішою українською політичною силою. У той час як націонал-демократи розпадалися на все більшу кількість партій, Партія регіонів успішно включила до свого складу чотири колишні прокучмівські партії та різними способами завербувала перебіжчиків з опозиції.

Чи є в такому разі долею України постійно переживати цикли національного відродження та демократизації, за якими слідують консервативні русофільські контрреволюції?

З 1920-х до початку 1930-х років Україна пережила етап укорінення та українізації, який пожвавив її культурне відродження та розвиток мистецтв. Українські селяни, які перебиралися до міст, формували новий україномовний робочий клас. Націонал-комуністи відстоювали продовження українізації та розширення суверенітету України. Українізацію доповнювали політична та економічна лібералізація. Якби українізацію продовжили, міські центри сходу України цілком могли б стати україномовними. У такому разі в 2004 році Помаранчеву революцію підтримали б не лише Центр і Захід. Трагедія для України полягає в тому, що російськомовні українці та російська меншина віддавали свої голоси за контрреволюційні політичні сили – чи то за КПУ протягом 1990-х років, чи то за Партію регіонів з 2004 року. У Східній Європі національні меншини підтримували демократичні революції, спрямовані проти авторитарних лідерів, та курс на європейську інтеграцію. І Україні ж вони голосують протилежним чином.

З початку 1930-х до середини 1950-х років сталінізм доповнювала потужна контрреволюція проти всього українського. Зокрема, історію знову почали викладати у світлі звеличення імперської Росії. Сталінська контрреволюція почалася з голодомору, який призвів до смерті близько 3,5-4 мільйонів українців протягом 1932-1933 років. У своїй книзі «Криваві землі» Тімоті Снайдер вказав на те, що українці та поляки, що жили в Україні, склали більшість жертв Великого Терору.

З середини 1950-х років, після смерті Сталіна та секретної промови Нікіти Хрущова, що викрила злочини сталінізму, Україна пережила другий цикл відродження, що розпочався з десталінізації та економічної й політичної лібералізації. Представники української культурної, і деякою мірою політичної, еліти підтримали кампанію десталінізації та висунули вимоги щодо зміни способу викладу історії, реабілітації численних жертв репресій та більшого суверенітету для республіки. Петро Шелест, який очолював КПУ з 1963 по 1972 рік, сприяв процесові десталінізації та поміркованій українізації і радив українським письменникам захищати українську мову.

Проте «діяли» і представники русофільських контрреволюційних сил -  через КДБ і два великих регіональних осередки партії, які були бастіонами консервативного крила КПУ – дніпропетровський і донецький. У середині 1960-х та на початку 1970-х років Україну охопила хвиля масових арештів дисидентів і діячів культури. Арешти 1972 року були наймасштабнішими з часів Сталіна і отримали назву «український погром» (від назви самвидавного журналу «Українські вісник»).

У 1972 році внаслідок русофільської контрреволюції Петра Шелеста було усунуто. Його місце зайняв Володимир Щербицький, який керував партією наступні сімнадцять років. За часів Щербицького Україну було русифіковано ще більше, ніж в епоху Сталіна. Його політика призвела до культурної стагнації та масштабних політичних репресій і подальших арештів опозиційних лідерів наприкінці 1970-х та на початку 1980-х років.

У кінці 1970-х років організація Amnesty International, яка займається дослідженням ситуації із правами людини, підрахувала, що в СРСР налічувалося близько 10 тис. політичних в’язнів. З них 40 % становили українці, що було значно більше їхньої частки від населення Радянського Союзу. У свою чергу, частка росіян серед ув’язнених була значно нижчою за їхню частку від загального населення СРСР. Українські дисиденти отримували найгірші вироки, і українські політв’язні продовжували помирати в ГУЛАГу аж до середини 1980-х років.

Члени ОУН-УПА (Організації українських націоналістів та Української повстанської армії), засуджені наприкінці 1940-х та на початку 1950-х років за збройний спротив радянській владі, отримували двадцять п’ять років ув’язнення. Якщо вони виживали, їх відпускали, але згодом отримували смертний вирок або ще один тюремний термін. Страти українських націоналістів у Радянському Союзі продовжувалися до 1987 року.

Однак українці вистояли. Маючи в своєму складі сорок членів, Українська Гельсінська Група була найчисельнішою Гельсінською Групою на теренах Радянського Союзу і вдвічі більшою за Московську Гельсінську Групу. Підпільна Уніатська католицька церква в Західній Україні була найбільшою підпільною (catacomb) церквою у світі.

Третій цикл українізації почався в кінці 1980-х років під час запровадження політики «перестройки та гласності» новим лідером КПРС Міхаілом Горбачьовим. У 1989 році Щербицького замінили на іншого консерватора, проте нова українська хвиля вже набрала обертів, КПУ почала розколюватися на «імперських комуністів», з одного боку, і «національних комуністів» та Демократичну платформу (передусім, в межах молодіжної комуністичної організації Комсомолу), з іншого боку. 1989 року свій установчий з’їзд провів Народний рух України, а на березневих  виборах 1990-го Демократичний блок України здобув чверть місць у Верховній Раді.

Протягом двох наступних десятиліть незалежності Україна з потугами та перегинами  все ж пройшла новий етап становлення національної ідентичності, мали місце розвиток українофільської освітньої політики та поміркована державна підтримка української мови, яка поширювалася в межах системи освіти. Двома регіонами, які не зачепила українізація освіти, були Донбас та Крим – майбутні осередки Партії регіонів. Тож не дивно, що чергова русофільська контрреволюція розпочалася після обрання президентом Віктора Януковича в 2010 році. І варто визнати, що  Янукович та Партія регіонів становлять найбільшу загрозу національним правам українців з часів правління Брєжнєва й Щербицького. Це також не є несподіванкою, адже вони є спадкоємцями консервативно-русофільського крила радянської КПУ, представниками неорадянської політичної культури Донбасу та Криму.

Я не мав на меті звинуватити  в проблемах українського державотворення жителів Східної України. Натомість хотів продемонструвати існування там глибоко вкоріненої радянської та євразійської політичної культури. Саме на Східній Україні найбільше позначилася русофільські контрреволюції часів Сталіна та другої половини минулого століття. Саме тому загрози українській національній ідентичності, мові та культурі сьогодні, як і в 1930–1950-х та 1970–1980-х роках, йдуть саме зі Сходу.

Саме час знайти вихід з цього зачарованого історичного кола. Українці, східні й західні, заслуговують значно більшого.

Про автора:

Тарас Кузьо є науковим співробітником Австрійської фундації плану Маршала при Центрі трансатлантичних відносин Школи фундаментальних міжнародних досліджень Університету Джона Гопкінса у м. Вашингтон 



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено