Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
29 червня, 2016

Там, де нас нема

Писати про Василя у минулому часі неймовірно важко. Цілісний, яскравий, надійний, талановитий, енергійний, харизматичний... Актор, людина сцени, і разом з тим — дуже простий у спілкуванні, навіть сором’язливий. Без жодного прагнення до самореклами, скоріше навпаки — з акцентом на “ми” замість “я”. Скільки посилок на фронт та сиротам війни він спакував власними руками та відтарабанив на автобусні відправки? Тисячі? Кілька тисяч? Ніхто не рахував. А от звітність за кожну копійку від громади у Василя була ідеальною. Кришталева чесність — не до кожного застосуєш це визначення. До Василя — без жодних вагань.

Василь Сліпак, соліст паризької опери “Бастилія” та волонтер з перших днів війни, загинув добровольцем в околицях Дебальцевого. Поки що про обставини його смерті відомо небагато. Був запеклий бій, з застосуванням артилерії та танків. За одною з версій, Василя, на світанку, зрізала куля снайпера. За іншою — йдеться про артилерійський постріл. За третьою — на Сліпака полювали навмисне, на замовлення ФСБ: надто яскравий, емблематичний, незламний.

“Як можна було його відпускати на фронт?” - доводиться чути від багатьох шанувальників Василевого музичного таланту. Але в світі не існує людини, яка могла б його або підштовхнути до дії, яку він не схвалював, або зупинити в тому, що він надумав зробити.

“Розумієш, є люди інтересів і люди принципів, - сказав він під час одної з останніх наших розмов. - Між ними — прірва. Перші ніколи не зрозуміють других і навпаки.”

Василь Сліпак належав саме до цього тонкого суспільного прошарку аристократів духу, що живуть принципами. Тим, хто існує від кар”єрного призначення до премії, від крутої автівки до престижного відпочинку, його не зрозуміти. Слава, кар”єра, оплески, популярність, - Василь все це мав, але ніколи самопросуванням не опікувався. “Україна понад усе” не було для нього банальним гаслом. Він жив Україною і помер за неї.

Безкорисливий та жертовний, принциповий до найменших дрібниць і дуже добрий, світлий, відкритий. Жоден з паризьких майданів не відбувся без Василя, без його гучного голосу та сміливих гасел. Майже жоден, бо на фронті, в складі добровольчих батальйонів, Василь був тричі.

Читайте також: У зоні АТО загинув оперний співак Василь Сліпак

“Я мушу бути там, на війні. Бо саме там, на Сході, на фронті, пишеться історія України,” - пояснював він свої від”їзди. Дуже не любив побажання “повертайся живим”. “Що це за звичка нагадувати про смерть?” - обурювався. І ми, всі, хто працював з Василем щотижня над відправками військової допомоги на Донбас, уникали цього вислову, коли прощалися. Хто ж знав, що три тижні тому ми бачили його востаннє?

Василь не боявся ризику, був взагалі без страху, тож не вагаючись заангажувався воювати на боці добровольців. Кармічно — по-козацьки. За покликом серця та без зайвих формальностей. “Запрацював генетичний код”, - як сам жартома пояснював. Людина великої внутрішньої свободи та відданості справі, він дуже гостро реагував, коли загиблих за Україну не поспішали визнавати полеглими героями, а заїжджим на дві години десь на другу лінію фронту чиновникам хутко надавали статус учасника бойових дій.

Отже, доля підготувала Василеві те саме посмертне випробування, крізь яке проходять всі, хто віддав за Україну життя, не підписавши контракту з ЗСУ. Цікаво, коли штаб АТО нарешті пересвідчиться, що Василь Сліпак дійсно загинув на полі бою, у керівництва цієї структури стане совісті визнати його, а також тисячі інших полеглих добровольців, померлими за Україну? Анонімів списувати легше. Відомого співака “загубити в паперах” дещо важче, але умілі чиновницькі ручки, як ми знаємо, на все здатні.

Дивіться також: У пам'ять про Василя Сліпака

“Де ви стоїте, куди посилки надсилати?” - запитала пару днів тому Василя. “Ми там, де нас нема,” - віджартувався. Аби ж офіційні структури не вирішили, що його дійсно не було в околицях Дебальцево. А що Сліпак офіційно не входив до складу ЗСУ, то чом же й не з”їхати з неприємної теми? А там і медальку тицьнути якомусь черговому тиловому щуру...

“Не люблю, коли про мене пишуть, - не раз наголошував Василь. - Реклами не потребую. Погоджуюся на матеріали тільки з одною метою: щоб своєю впізнаваністю допомогти тим, хто на фронті.” Тому і пишу. Найкращою пам'яттю про Василя буде подальша боротьба за Україну та ті ідеали, які були для нього святими. Україна має не лише навчитися визнавати своїх героїв, зокрема й добровольців, але й привчити поважати їхню пам”ять своє чиновництво. Так переможемо. Інакше — ні.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено