Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 березня

Наша Надія

Щось трапилося в Росії у вівторок 22 березня. Щось зовсім непоправне. Щось зламалося раз і назавжди. Ні-ні, це не точка неповернення: її давно пройдено. Для більшості мислячих людей у країні вона лишилася позаду зі справою «ЮКОСа», для стійкіших або менш мислячих — із законом Діми Яковлєва. Для зовсім безтямних оптимістів — з анексією Криму та війною на Донбасі.
Матеріал друкованого видання
№ 12 (436)
від 24 березня

У вівторок 22 березня величезна країна Росія втратила надію. Вона власними руками відправила її надовго, дуже надовго по етапу. Країна залишилася без Надії. І це все, кінець. Тому що без Віри й Любові вона існує вже давно. У цій країні вмирає все живе, а жити може тільки мертве. Отакий парадокс. Умирають веселі й сміливі люди на кшталт Нємцова. Душать Надію. Замість Віри в Росії тепер запродані владі попи-покидьки з розгодованими черевами й опухлими від нескінченної брехні мізками, що оголошують права людини єрессю, а годинник Rolex за €30 тис. — необхідним атрибутом духовного пастиря. Від Любові залишилися підпільні будинки розпусти й химерні пози, у яких дозволяє себе грати весь великий народ російський.

Читайте також: Світ про Україну: Справа Савченко — нова форма цькування України

У вівторок 22 березня цей «народ-богоносець» підірвав інтернет-простір звірячою радістю, обрушивши на голову однієї-єдиної української жінки всю ненависть свого колективного серця, замість котрого, як виявилося, «пламєнний мотор». Мотор там, підозрюю, від старих «Жигулів», бо серце те геть іржаве, запліснявіле, брудне. Воно заводиться з півоберта тільки під час споглядання чужого горя, воно здатне стукати тільки від чиненого беззаконня і вміє штовхати величезну махину країни під назвою «Росія» виключно на тязі ненависті до ближнього.

Росія свій дух зламала сама, примудрившись за два роки дістати з усіх засіків і розпалити грандіозну ненависть

«Надеюсь, её место будет только у параши», «Очень здорово, что эта эпопея закончена, эта мразь вряд ли выйдет из колонии...», «Подружки по зоне научат хорошему поведению, макая башкой в сортир», «Почему этой твари общий режим? Почему не строгий?» — таких коментарів в інтернеті тисячі. І тільки незначна їх частина від тролів на зарплаті й кремлівських ботів. Переважно це «святая Русь», «заґадочная русская душа, широкая і іскрєнняя».

У вівторок 22 березня молода українська жінка із символічним ім’ям Надія розбила російську історію на дві частини. Залишилися позаду Пушкін і Толстой, Цвєтаєва й Ахматова, Мєндєлєєв і Циолковскій. Немає більше завоювань Космосу й балету, в якому ми були попереду всіх. Поховані Перебудова й роки болісних сподівань на відродження. Забуто Червону площу 25 серпня 1968 року, «парад сімох». Стали привидами Андрєй Сахаров, Владімір Буковскій, Анатолій Марчєнко, Алєксандр Єсєнін-Вольпін. Усе це було до 22 березня 2016 року. Тепер перспектива Росії — ганьба й презирство будь-якої нормальної людини. Ця країна прорахувалася, загралася в смертельну гру з правосуддям і, як наслідок, засудивши Савченко на 22 роки, насправді вліпила вирок самій собі. Надія вийде на свободу, рано чи пізно, а якщо навіть ні, то одним-єдиним своїм жестом — піднятим середнім пальцем — уже вказала Росії на її місце. Савченко вільна, як може бути вільний будь-який незломлений дух. Росія свій дух зламала сама, примудрившись за два роки дістати з усіх засіків і розпалити грандіозну ненависть. Величезна країна породила жорстокого ненажерливого монстра, котрий дуже скоро почне жерти її ж таки. Мине ненависть до України, потім до Америки, відтак до «Гейропи», і звикла ненавидіти російська людина роззирнеться довкола, міркуючи, кого поненавидіти ще. Ну поненавидить якогось підсунутого владою зовнішнього ворога, але зовнішні вороги скоро закінчаться: світ-бо невеликий, а до того часу закінчаться й гроші, й нафта, й рештки здорового глузду. Так починається російський бунт, «бєссмислєнний і бєспощадний».

Читайте також: Смерть online

Ненависть, що довго дрімала то через страх перед сталінськими репресіями, то під брєжнєвськими пудами застійної цвілі, то заколисана останніми крихтами надії на примарні поліпшення, вийшла на свій останній бій і перемогла. Це сталось у вівторок, 22 березня 2016 року, коли країна, стиснувшись до розмірів маленької будівлі суду, виносила вирок Надії, а потім азартно танцювала на трупі правосуддя. Тільки вона не помітила, що ненароком перегризла пуповину, яка з’єднує її з цивілізованим світом, де правлять здоровий глузд і милосердя. Вороття немає.

22 березня почалося з трагедії в Брюсселі. Ця трагедія відгукнулася в умах російських законодавців та чиновників немислимою зловтіхою. «Пока Столтенберг, себя не помня, сражается с мнимой «росс. угрозой» и размещает войска в Латвии, у него под носом, в Брюсселе, взрывают людей», — замість співчуття порадів через годину після першого вибуху голова комітету Держдуми з міжнародної політики Алєксєй Пушков. А офіційний представник МЗС Росії Марія Захарова від імені зовнішньополітичного відомства пояснила теракти в Брюсселі «політикою подвійних стандартів». Те, що ці люди дурні, непрофесійні й бездарні, всі давно знають, але цього дня вони ще й виплюнули такий згусток ненависті та жорстокості, що оголошений через кілька годин присуд Надії став лише вінцем немилосердя. І винесли вирок ті самі люди, які дали Кадирову, що справді вбивав російських солдатів, звання героя Росії.

Королеві не годиться стояти в присутності холопів. Тому холопи й посадили Надію. Як раніше Сенцова, Кольченка, фігурантів Болотної. Одначе, коли ті встануть, холопи ляжуть. Це тепер і є наша Надія.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено