Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
12 березня

За рибу гроші-7

Ви помічали? Дедалі більше людей у розмові уникають слова «останній». Кажуть «крайній» (як на мене, недолуго за формою і змістом): вочевидь, війна загострила побутові забобони. Я не піддаватимуся спокусі й напишу «наразі остання». Отже, це наразі остання колонка з довжелезного марафону, присвяченого мовному питанню в Україні (див. Тиждень, № 1-2, 4, 6, 7, 9, 10/2016).
Матеріал друкованого видання
№ 11 (435)
від 17 березня

Коротенько підіб’ю підсумки: мирного співіснування двох мов не спостерігається ані в нас, ані деінде у світі; під тиском інерції багатовікових утисків і сучасного спотвореного медійного квазіринку абсолютна більшість носіїв української мови й надалі зазнає фактичної дискримінації, і цей реальний, хоч і латентний (у сенсі його публічного усвідомлення) конфлікт неминуче вийде на поверхню в несподіваний момент і в несподіваних проявах. Відновлення справедливості й вирішення питання рівня національної безпеки за своїм значенням можливе через дієві, а не декоративні кроки в державній політиці.

Ідеться про низку як законодавчих змін, так і заходів із їх практичного запровадження з метою забезпечити державній мові статус домінуючої (High Language) передусім у публічному просторі, дати змогу україномовним громадянам, наприклад, під час переїзду в російськомовні великі міста (цілком типова ситуація, котра відтворюється десятиліттями) як мінімум не позбуватися в добровільно-примусовому порядку своєї першої мови під тиском середовища. А ще полегшити повернення до забутих мовних практик тим, хто відчуває таке бажання, сприяти вивченню або відновленню української російськомовними громадянами — масово й у межах пішої досяжності. Паралельно розробити механізми задоволення потреб мовних меншин, передусім російської (так-так, російської!), але й інших: кримськотатарської, угорської, болгарської, грецької, єврейської... Я сам усвідомлюю, наскільки ідеалістичний вигляд має дорожня карта, однак інших способів досягнення національної злагоди в цьому делікатному, вельми інтимному буквально для кожного з нас питанні не існує.

Читайте також: За рибу гроші-6

А тепер трохи холодного душу, хоча, здавалося б, куди ще... Припустімо, що всіх квот дотримано, всі норми виконуються, всі неподобства, зокрема у вигляді безперешкодного функціонування ворожого ідеологічного контенту, блокуються.
Стане вам легше?

Механічна заміна одного консерватизму на інший, однієї попси на іншу не врятує ані української культури, ані української мови

Ось, власне, у цей момент неминуче постане критичне й у чомусь неприємне питання: щó саме буде озвучено українською мовою? Які сенси вона передаватиме? Які цінності за її допомогою транслюватимуться? Яка естетика? На сьогодні україномовний шар національної культури сильно заражений бацилою провінційності. Парадокс: ми завдячуємо поколінню, умовно кажучи, «до 1991 року», яке в нелюдських умовах зберегло мову й культуру, проте багато в чому йому це вдалося завдяки своєрідному заляльковуванню, добровільній або примусовій ізоляції від світових культурних процесів. У його стійкості ховається вразливість: несприйняття культурних протягів, які віють ззовні, квазірелігійне ставлення до певних символів, підвищена ригідність.

Читайте також: За рибу гроші-5

Незручно повторюватися всоте, але наполягаю: українська культура як така заряджена на новаторство, проривність, авангард. А частина національного культурного істеблішменту, з точністю до навпаки, консервативна, сором’язлива, ворожа до всього несподіваного. Це його представники цензурують листи Шевченка в повному академічному зібранні творів. Це вони пишуть листи протесту проти присудження національної премії надто, на їхню думку, розкутому «іноземному» професору. Люблять Гончара й не люблять Жадана. Радше готові сприймати без алергії Поплавського, аніж Dakh Daughters.

Я свято поважаю вибір моїх співвітчизників, які захоплюються Іво Бобулом, Павлом Зібровим і подружжям Білоножків, але, всупереч Вольтеру, не готовий віддати за нього життя. Будьмо вже зовсім відверті: масована івобобулізація країни нічим не краща за тотальну філіпокіркоровізацію. Механічна заміна одного консерватизму на інший, однієї попси на іншу не врятує ані української культури, ані української мови.

Читайте також: За рибу гроші-4

Тож потрібне щось дієвіше за квотування, позитивніше за «чорні списки», креативніше за адміністрування. На щастя, за останні чверть століття виросло ціле покоління гуманітаріїв, що занурене в сучасні контексти й комунікує зі світом без проміжної станції у вигляді російської мови. Якщо «покоління Могилянки» візьме гору над «поколінням культпросвітучилища», українська мова неодмінно й неминуче продемонструє свою конкурентоспроможність. Звісно, коли їй будуть забезпечені справедливі умови змагання. Усе залежить від нас. Не від Москви, не від Брюсселя, не від Вашингтона. Від нас. Від нас.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено