Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 лютого

Граблі як пам’ятник і символ

Чимало українців справедливо сприймають історію країни останніх років як вічне ходіння по колу. Справді ,перший Майдан -2004 року,перемога,безпрецедентний рівень підтримки нової влади і …нічого.

Точніше ренесанс реакційних  сил на тлі абсолютної бездарності й феноменальної тупості «демократичного»  політичного класу. Другий  Майдан, відчайдушна сміливість народу, вражаюча його жертовність,кров,перемога і.. знову нічого. Реваншу вчорашніх  ще немає,але нинішні  докладають всіх зусиль в ім’я  тріумфу тих,хто здавалося б,назавжди лишився в минулому.

То що ж це за зла доля,що постійно спіткає українців?

Щоб зрозуміти,чому вже майже два роки( якщо рахувати від обрання бізнесмена Порошенка главою держави) в Україні надзвичайно повільно і неякісно здійснюються реформи( там,де вони здійснюються),чому немає справжнього розриву з попередньою злочинною системою,чому взагалі мало що змінюється ( а якщо змінюється,то не завжди накраще) треба згадати,хто скористався народною звитягою у 2014 році. Що становить собою  соціально-ідеологічний портрет людей,які використавши народ як тиран проти Януковича,як знаряддя,взяли владу? Владу привласнив ще один загін кланово-олігархічної верхівки. Петро Порошенко є її яскравим представником. Адже він один із засновників Партії регіонів,людина,що підтримувала добрі «конструктивні» стосунки з усіма режимами ( типова поведінка бізнесмена в посткомуністичному суспільстві,де вільне підприємництво радже мрія,ніж реальність) і ніколи не мав репутації революційного опозиціонера. Більш того, Порошенко побував на адміністративних посадах і за Кучми,і за Ющенка, і за Януковича. Він плоть від плоті того політичного пострадянського класу,що ось вже 25 років забезпечує Україні стагнацію,деградацію і животіння.

Читайте також: Чи буде третій Майдан?

Що було його стратегічним завданням,крім особисто бізнесового(збільшити свої статки)? Зберегти кланово-олігархічний статус-кво,змінити персональний контент системи,залишивши саму систему непохитною. До речі,це ще дуже велике питання,чи зміг би Порошенко стати мільярдером за іншої,справді демократичної,конкурентної,відкритої системи? Тому постмайданні маси могли в такому випадку розраховувати лише на диво,що Савл стане раптом Павлом, але дива не сталося,олігарх на чолі  країни залишився олігархом.

Відмінність між Януковичем і нинішніми має кількісний,а не якісний характер,на рівні «більш-менш»: нинішні менш промосковські ( хоча й постійно прагнуть домовитися, порозумітися з Путіним),більш проєвропейські

( хоча це  й не заважає їм настільки ж нахабно поводитися з державним бюджетом,з тендерами на держзакупівлі,  з економічною і політичною корупцією),більш пристойно виглядають у сфері публічної риторики(краще вміють виправдовувати свої оборудки) і т.д. Як дотепно висловився один політолог: Порошенко - це Янукович з гарною освітою,з гарною англійською мовою і без судимостей. А поза  тим особливої різниці не спостерігається.

Що ж стосується спільного,подібного між нинішньою владою та її попередниками,то це: глибока зневага до громадянського суспільства,нерозуміння суспільних прагнень, добровільна ізольованість від пересічних українців,брак здорових соціальних і національних інстинктів,тотальна аморальність,тощо.

Не секрет,що буржуазний клас України у значній його частині є компрадорським,себто таким,що будує своє благополуччя на розпродажу

( незрідка демпінговому)національного багатства,в першу чергу природних ресурсів і спровини, що робить його залежним від іноземних чинників і обумовлює антипатріотичні тенденції,схильність вирішувати свої  питання за рахунок зради національних інтересів України. Це стає особливо очевидним під час сучасної російсько-української війни,коли жвава торгівля українських бізнесюків з російським агресором не припиняється незалежно від ситуації на фронті. Ось найсвіжіший факт,де задіяні вже не тільки бізнесюки,але й вища державна бюрократія: після того,як Росія закрила для польських перевізників автотранзиттериторією РФ,Польща у відповідь закрила транзит для Росії. Влада України ( незважаючи на те,що РФ  таким же способом учинила й проти України,внаслідок чого довелося організувати новий шлях для українських товарів через Грузію,Азербайджан,Казахстан і два моря: Чорне і Каспійське) негайно дозволила російським перевізникам їздити крізь Україну  в Європу,підставивши поляків,допомігши агресору,показавши,що всі санкції України проти РФ – це лише слова,а бізнес-інтереси верхівки важливіше за все. На Закарпатті громадські активісти почали самостійно блокувати цей російський рух,тоді глава адміністрації Закарпатської області генерал Геннадій Москаль особисто заходився звільняти дороги області для російського транспорту, вступивши в конфронтацію з громадським активом.

Читайте також: Незакінчена українська революція

Нинішній керівний клас України є її найбільшою проблемою і головним гальмом розвитку,коли його численні вади,сформовані бандитським капіталізмом 90-хроків минулого століття,постійно даються взнаки,позначаються на політиці й всій системі державного управління,перетворюючи доленосні для України речі на бізнес-оборудку і бізнесючий «договорняк». Наприклад,так розв’язувалась проблема Криму під час російської агресії в лютому 2014 року. Військовий прокурор  генерал Анатолій Матіос  обіцяє розсекретити  протоколи і стенограми засідань Ради національної безпеки і оборони з рішеннями,чи протистояти військовій,інформаційній та політичній агресії Росії в Криму. Зокрема йдеться про оприлюднення секретного протоколу РНБО від 24 лютого 2014 року. На ньому була присутня лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко. Кажуть,що Тимошенко тоді переконувала членів РНБО не чинити збройного спротиву в Криму й обіцяла особисто залагодити конфлікт миром. Напевно, знову поклалася на свої улюблені й всесильні ( як вона наївно вважає) «договорняки». Але доленосні національні питання « договорняками» не вирішуються,це не кримінальний бізнес.

Дуже побоюючись громадянського суспільства,цей клас,над усе президент Порошенко і його оточення,ведуть неоголошену внутрішню війну проти добровольців і волонтерів,які у 2014 році врятували Україну і досі цементують собою східний фронт. Проти них використовується підступна тактика: сепаратисти пишуть скарги і доноси на добровольців,військових і волонтерів до прокуратури,звинувачуючи своїх супротивників у порушенні закону,прав людини і т.д. Українські(?) прокурори дають санкції захисників України заарештовують у різних регіонах,привозять у Луганську і Донецьку область і здають місцевим судам,лояльність яких до Української держави викликає великі сумніви. Суди дають  терміни ув’язнення. За різними даними,сьогодні в українських в’язницях утримують понад 800 ( вісімсот) добровольців і волонтерів,помітно більше,ніж сепаратистів і зрадників. Цю машину репресій очолює військовий прокурор Матіос, який є людиною не більш незалежною від вищої влади,ніж його колега і начальник генеральний прокурор Шокін. Що можна сказати про керівний політичний клас країни,який підіграє агресору і нищить патріотичну громадськість? Чи є сенс влаштовувати    революції лише для того,щоб передавати владу різним угрупованням одного й того самого керівного класу,що об’єктивно є глибоко ворожим Україні( навіть незалежно від пози цій і емоцій його окремих представників)?

Це псевдоеліта має поступитися місцем контреліті, що формується сьгодні в процесі війни і волонтерського виконання функцій практично паралізованого державного апарату.

Трагедія Революції Гідності пролягала саме в тому,що й після неї все залишилося « в сім’ї», у того ж таки класу. Владу просто перехопила інша  фракція кланово-олігархічної системи,котра постійно демонструє принципове, усвідомленне небажання руйнувати умови власного існування і незаконного процвітання. Правильно кажуть західні журналісти,що вимагати від сучасної верхівки    України, Молдови та деяких інших пострадянських держав,щоб вони провели реформи,це все одно,що «просити індичку приготувати різдвяну вечерю». Наявність таких пострадянських еліт якраз і засвідчує,що ніякого розлучення на цих просторах з пост - СРСР не відбулося,що власне й полегшує чекістко-кримінальному керівному прошарку Російської Федерації реінтеграцію «імперії зла»( за формуванням  президента США Рональда Рейгана).

Це  пострадянське партійно – комсомольсько - бізнесова еліта не здатна за визначенням очолити національно-визвольну війну,а може лише торгуватися щодо умов капітуляції,бажано «гуманних» щодо неї та її капіталів. Ці торги в Мінську,Брюсселі,Нормандії і т.д. ми постійно спостерігаємо. Пан Порошенко,як можно судити,виходячи з його вчинків,досі не втратив надії «домовитися» з Путіним,не виключено,що й сепаратно і за рахунок великого програшу для України.

Україна не має перспектив розвитку і навіть існування без радикального усунення не окремих осіб,а всього керівного класу,що протягом 25 років узурпував історичну долю країни і народу. Пострадянська кланово-олігархічна аристократія корупції і пограбування держави має нарешті звільнити заручника-український народ. Однак добровільно вона це не зробить,від власного панування не відмовиться,корупційних прибутків не зречеться. Тому не випадає розраховувати на реформістсько - парламентський шлях узгоджень(власне, всі останні 25 років було витрачено на такі узгодження і «договорняки» - результат наочний). Отже ,як казали  політичні філософи ХІХ ст..: « Зброя критики звісно не може замінити собою критику зброєю. Матеріальна сила може бути подолана лише матеріальною же силою» .А кланово-олігархічна клептократична система в Україні є явищем цілком матеріальним…

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено