Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 лютого

За рибу гроші-4

Отже, безхмарний білінгвізм як модель мовних контактів не працює ані в Україні, ані деінде у світі — такого висновку ми дійшли в попередній «мовній» колонці (див. Тиждень № 1–2, 4, 6). Мови не вміють мирно співіснувати, вони змагаються, воюють і насамкінець перемагають одна одну з відповідними наслідками для переможеного. «Серед живих має залишитися тільки один», як ствер­­джували герої відомого серіалу про шотландського горця (якраз слушна ілюстрація до сумної долі шотландської гельської мови). Безконфліктний білінгвізм — це міф. А що не міф?
Матеріал друкованого видання
№ 7 (431)
від 18 лютого

Півстоліття тому американські лінгвісти Чарльз Ферґюсон і Джошуа Фішман запропонували модель мовної взаємодії, яка дістала назву «диглосія» (буквальна калька з «білінгвізму», тільки на грецькій, а не латинській основі). Якщо спрощувати, картина бачиться такою: є мова з високим статусом (High Language), котра обслуговує офіційні, складні, престижні ситуації, а є з низьким (Low Language), котрою користуються в побуті. Дистанція між H і L може бути різна: «очищена» й «брудна», але та сама мова (як у Греції до останньої чверті минулого століття) або мови досить віддалені (як у середньовічній Англії, де верхівка й міське населення послуговувалися французькою аж до 1349 року, чому поклала край лише епідемія чуми, від якої вимерло майже все населення Лондона).

Звичка — ось ключовий фактор. Мало хто з нас керується в щоденній мовній поведінці високими мотивами

Із розвитком масових комунікацій, передусім радіо, телебачення, а віднедавна інтернету, процес витіснення «низької» мови «високою» пришвидшується.

Тут варто нагадати, що довгий час, подекуди аж до початку XIX століття, привілейовані верстви різних країн уникали спілкування живою народною мовою. Ґете присвятив свою першу драму королю Пруссії Фрідріху й дістав зневажливий відгук: мужицька німецька не пристосована до відтворення високих думок та почуттів, краще молодий талант писав би французькою... Освічені класи України в XVII столітті виробили штучну словено-руську мову на базі церковнослов’янської, саме нею творили інтелектуали з кола Могилянки й писав Сковорода. А от при дворі Речі Посполитої, як підказує професор Михайло Кірсенко, навпаки, радо спілкувалися руською (= українською) поряд із латиною, аби лише не переходити на плебейську польську. Ну про звичаї російської аристократії початку XIX століття, зображені у «Війні і мирі» Толстого, ми пам’ятаємо зі школи.

Читайте також: За рибу гроші-3

Вибір того чи того варіанта серед мовної пари щоразу визначається етикетом та прагматикою. Мій знайомий чаклун зі СТО спілкується нормальною українською, доки не торкається автомобільних тем: тоді непомітно для себе переходить на російську, бо виробився такий багаторічний рефлекс. До того ж не факт, що він негайно зорієнтується, як буде рідною «ґазораспрєдєлітєльная сістєма». Така поведінка дістала назву code switching (перемикання коду), і вона спостерігається щоразу, коли ми скачемо з мови на мову, або не знаходячи потрібного виразу, або підкоряючись звичці.Звичка — ось ключовий фактор. Мало хто з нас керується в щоденній поведінці, мовній зокрема, високими мотивами, і навряд чи варто когось за це засуджувати. Ми діємо, як нам зручно. Ну а стандарти спілкування нам задають: а) освіта; б) засоби масової інформації; в) органи влади. І вже потім особисті переконання.

Читайте також: За рибу гроші-2

Звички можуть мінятися стрімко, хоча не варто недооцінювати відомі психотравми від сприйняття української не лише як непросунутої мови аутсайдерів, а насамперед як чинника небезпеки, коли підкреслене її вживання ставало приводом для політичних звинувачень у «буржуазному націоналізмі», й ця фрустрація тривала кілька десятиліть. Може здатися, що все просто: буквально за п’ять хвилин до російської анексії кримські «еліти», геть позбавлені українського сентименту, віддавали своїх дітей до україномовних ліцеїв, бо прагнули забезпечити їхнє майбутнє. Працює! Або не так просто з огляду на той-таки фактор післямайданної «толерантності», коли виявляється, що знання державної не є обов’язковим для кар’єри й можна стати міністром або головою держадміністрації, не вивчивши її, — тут я натякаю зовсім не на М. Я. Азарова.

Читайте також: За рибу гроші-1

Таким чином, залежно від політики уряду у вузькому розумінні й від успішності Української держави як проекту в найширшому сенсі на нас чекає один із двох сценаріїв: або українська безальтернативно затвердиться в статусі H-мови, підтягуючи під себе повсякденні практики, і тоді впродовж найближчих 50 років (два покоління) країна повернеться хоча б до стану 20-х років минулого століття. Або російська залишиться де-факто домінантною, і тоді перспектива української — кумедна креолізація (суржикізація). Що саме це означає, поговоримо за тиждень.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено