Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 січня

Технологія спрощеної відповіді

«Багато хто обурюється популізмом і звинувачує в ньому політичних лідерів, — іронізує Ремі, викладач філософії в паризькому ліцеї, — а ось дати терміну чітке визначення мало хто може. Точніше навіть не так. Дефініцій існує кілька, залежно від того, про яку державу мова. А от узгодженого поняття не вироблено. Принаймні у французькому словнику «Ідеологічні шаблони» його знайдеш».
Матеріал друкованого видання
№ 3 (427)
від 21 січня

Популізм для звичайного француза — переважно негативна характеристика політичної сили або лідера. «Для більшості не надто політизованих осіб він став майже синонімом пустослів’я, безвідповідальності й необов’язковості, — розвиває свою думку Ремі. — Популісти — це ласі до влади демагоги й шахраї, котрі, щоб сподобатися виборцю, обіцяють усі зірки з неба».

Преса країни систематично називає популістськими два політичні утворення — «Націо­нальний фронт» та «Лівий фронт». Обидва вони, крайнє праве та крайнє ліве, змагаються за той самий електорат — за не надто освічених робітників, безробітних, дрібних фермерів, які насилу зводять кінці з кінцями. Як одні, так і другі радикали шукають підтримки тих, хто розчарувавсь у традиційних партіях, котрі по черзі заступають керувати державою кілька десятиліть поспіль. Французькі популісти роблять ставку на свою відносну «позасистемність»,
опозиційність до традиційних еліт.

Читайте також: Популізм та його різновиди

Партійні програми Марін Ле Пен та Жана-Люка Меланшона мають багато спільного. Обоє пропонують вихід із Європейського Союзу та зони євро, обоє звинувачують Сполучені Штати в усіх негараздах європейської економіки та світової політики, обоє відверто підтримують путінську Росію... Не згодні вони тільки в питаннях національної ідентичності. Меланшон висловлюється за «червоний інтернаціоналізм» та «Францію — країну метисів», а Марін Ле Пен — за привілеї для етнічних французів та проти мігрантів.

Популізм не спонукає до спокійного незалежного аналізу. Він апелює до емоцій. Пропонує прості, майже магічні рішення, здатні відволікти від неприємної реальності

«Національний фронт» заявляє про 51,5 тис. активних членів. «Лівий фронт» — це об’єднання кількох лівих радикальних політсил, що поділяють «комуністичну, антиліберальну й антикапіталістичну ідеологію», як зазначено в агітаційній листівці з нещодавніх місцевих виборів.

Найкращий електоральний результат «Нац­фронту» — майже 25% голосів на виборах до Європейського парламенту в 2014-му. «Лівий фронт» упродовж останніх п’яти років демонструє середній результат 7–8%. «Сукупно умовна популістська аудиторія становить приблизно третину виборців, — вважає політолог Ерік Ґарсіа. — Переважно це люди, зорієнтовані на патерналістські відносини з державою, від якої сподіваються вирішення більшості своїх проблем».

Дискурс та стилістика виступів Ле Пен та Меланшона багато в чому схожі. Гнівні інвективи на адресу американців, ЄС і НАТО, дифірамби «бідному та чесному народові», що його ошукали олігархи й капіталісти, полум’яні промови про «вкрадене національне багатство»... Зовсім не випадково у крайніх лівих та крайніх правих сформувалася спільна аудиторія.

Читайте також: Еволюція політичного базару

«Популізм — це закономірна суспільна реакція на елітизм, поширений у колах професійних політиків, — вважає Ерік Ґарсіа. — Репрезентативна демократія працює зовсім не ідеально. Люди втомилися слухати, що треба довіритися тим, хто ними сьогодні керує, що заперечувати легітимність усталених еліт — це мало не штовхати країну до тоталітаризму... Франція, звісно, одна з найстаріших демократій Європи. Але водночас вона зберегла у своєму політичному устрої кілька атавізмів суто монархічного характеру. Зокрема, політичний клас відверто не проголошує, однак дає зрозуміти, що керувати країною, не надто переймаючись думками й настроями некомпетентного, політично незрілого народу, йому простіше. Маємо цілу колекцію політиків «наполеонівського типу». Погляньте хоча б на колишнього президента Ніколя Саркозі».

Говорячи про популізм, чимало політологів пропонують не обмежуватися виключно правими та лівими радикалами. У тих-таки республіканців, серед яких не бракує відвертих лобістів Кремля, теж присутній популістський дискурс. Чого варта, скажімо, ідея «боротьби з тероризмом у тісній співпраці з Росією»? Популізм не спонукає до спокійного незалежного аналізу. Він апелює до емоцій. Пропонує прості, майже магічні рішення-мрії, здатні приспати тривоги й відволікти від неприємної реальності. Дітей комфорту ця технологія гіпнотизує не менш успішно, ніж дітей бідності. Наслідком стає колективна атрофія захисних суспільних рефлексів, навіть там, де видається цілком стабільною демократія.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено