Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
18 січня

Стовпи європейського скепсису

В Іспанії, Франції чи Німеччині сприймання України, Майдану та війни в публічному просторі — це суміш «мислення великими категоріями» й спантеличеності. Відповідальність за конфлікт в очах громадськості лежить здебільшого на Росії та Путіні, якого оцінюють зазвичай дуже негативно. Однак частина експертів, дипломатів та політиків вважає ще і Євросоюз винним у «провокуванні» Кремля Угодою про асоціацію, яка виражає нехтування інтересами РФ загалом.
Матеріал друкованого видання
№ 1 (425)
від 14 січня

Поширеним, окрім того, є спрощене трактування України, хоча такий погляд узагалі характерний для більшості міжнародних тем. Частково скепсис зумовлений баченням її крізь призму олігархів та корумпованої влади, а ще дискредитованими політиками Помаранчевої революції та враженням, що багато нових — теж зі старої гвардії. Картину доповнює нестабільність українського політичного життя. І, попри помітну тут роль пропаганди та дезінформації, факт залишається фактом: у Західній Європі досі немає якісної бази, на якій формувалося б об’єктивне розуміння України з усіма її особливостями. До певної міри цей чинник і недостатня зближеність західно- та східноєвропейського суспільств і відбиваються в дискусії щодо зовнішньої політики.

Окрім того, криза увиразнила дедалі більший розрив у нашому глобалізованому суспільстві між традиційною публічною сферою, де працюють мейнстримні ЗМІ, й хащами соцмереж, дезінформації та пропаганди XXI століття. Політичне й соціальне мислення в наших суспільствах та політикумах формується обома цими вимірами, і другий виростає в майже паралельну публічну сферу.

дилеми, пов’язані з Україною, нашаровуються на атрофію в Європі та на Заході політичних наративів і систем, кризу інституцій та лідерства

Від початку Майдану мейнстримні ЗМІ переважно інформували про ключові події чесно й збалансовано, хоча це, може, і не завжди подобалося Києву (наприклад, нейтрально писали про війну чи самопроголошених «повстанців» в Донецьку й Луганську). Але паралельно, особливо в інтернеті, у наших суспільствах чітко проявлявся конфлікт ідей і навіть світоглядів. У цих «війнах думок» часто стикалися прозахідні ліберальні голоси, які здебільшого захищали Україну, й антизахідні та скептичні, що «розуміли Росію». Дискусії поляризувалися, не залишаючи простору для нюансів. Ця битва ідей, що зараз зміщується на Сирію, стала зручним середовищем для пропаганди, дезінформації, теорій змов. Утім, зерно впало на ґрунт невдоволення й недовіри, які вже приховано існували в західних суспільствах, до того ж саме в момент кризи колективних ідеалів та інституцій. Дуже часто їхні запеклі дискусії — не про Україну як таку, а переважно про сам Захід, Європу й навіть глобальне врядування. Далі більше: те, що основна маса українців демонструє бажання бути суб’єктами, а не об’єктами міжнародних відносин, на жаль, створює дискомфорт для політиків, котрі «мислять великими стратегіями», «розуміють» чи просто люблять Росію, а відтак опосередковано
стали критиками України, акцентуючи на страшилках про націоналістів тощо.

Хоча у грі задіяні й фундаментальніші фактори, які сягають самої сутності західних суспільств та політичних систем. По-перше, спостерігаємо повернення поляризованої політики, маніхейського стилю мислення й відповідно світогляду. По-друге, входячи в нову добу небезпеки та страху перед «ІД», а також загальної нестабільності (особливо після невтішних результатів Арабської весни), багато можновладців за інерцією тримаються концепцій Realpolitik, які передбачають пріоритет відносин із авторитарними лідерами перед просуванням демократії та змін. Згідно із цими концепціями, Путін, Асад чи аль-Сісі — менше зло, ніж хаос чи дестабілізація. По-третє, чимало космополітичних європейців почуваються некомфортно, стикаючись із процесами націєтворення. Вони відвикли від ідеї патріотизму й розглядають його як слизький схил, котрим можна скотитися до націоналістичного фанатизму, для запобігання чому власне й будувалася післявоєнна Європа.

Читайте також: Україна: європейська історія успіху

Іще багато цих космополітичних європейців сприймають Україну через зацикленість на безсторонності та об’єктивності, як наслідок — не розуміючи, що одна сторона може бути фундаментально правою, а друга — неправою. Але насамперед дилеми, пов’язані з Україною, нашаровуються на атрофію в Європі та на Заході політичних наративів і систем (у контексті, наприклад, правопорушень в Іраку, тортур), кризу інституцій (єврозона) та ослаблення лідерства. Якщо дивитися реалістично, західна та європейська ідентичність і фундамент солідарності, який із неї витворився, ніколи не були дуже сильними, але зараз це просто яскраво проявилося. Звідси вихолощена риторика, котра, як бачимо, зовсім не корисна в середовищі, де домінують моральний релятивізм і нігілізм (які засуджував Андре Ґлюксманн), що зациклюються на певних секторах й акцентують увагу на власних суперечностях та лицемірності Заходу.

Хай там як, у нової України є невеличкий шанс довести, що скептики помиляються. На мою думку, це елемент ширшого, більш епохального виклику: відродження європейського наративу, перетворення його на проект, який знову надихатиме наші суспільства, навіть у непевні часи. У тому процесі відновлення замість іще більшої кількості самітів та контрпропаганди треба значно більше вкладати у зближення наших суспільств як основу будь-якої наповненої смислом пан’європейської солідарності.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено