Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 січня

Три історії: джаз, пам’ять, свобода

Матеріал друкованого видання
№ 1 (425)
від 14 січня

Україна — Литва: Тимофій Докшицер

Каунаський фестиваль джазу. Духовик-віртуоз Артуро Сандовал запитує у веселої юрби: «Хто з вас чув про великого трубача Тимофія Докшицера, який помер у Вільнюсі?». (Легендарний музикант українського походження жив у Литві й прославився ще в дитинстві дивовижним виконанням «Неаполітанського танцю» з «Лебединого озера» Чайковского.)

У відповідь — тиша, що цілком зрозуміло, адже глядачі прийшли на концерт Сандовала не для того, щоб дізнаватися про маловідомих співвітчизників. «Тимофій Докшицер був винятковим трубачем і викладачем, — веде далі маестро. — Наступну композицію присвячую йому. Чи присутня в залі його дружина?» (Маленька скромна жіночка, вдова, підводиться.) «Дякую!» — каже Сандовал.

А я собі думаю: пам’ять береться ззовні. Її творять інші. Це нам тільки здається, ніби пам’ять певного місця зберігаємо ми, коли насправді вона приходить зосторонь, щоб зберегти нас. Нам важливо відчувати, що ми творимо, виліплюємо себе й показуємо загалові, хоча насправді свідками нашого життя є інші люди, які доносять його до світу. Пам’ять, яка рятує нас від небуття, береться ззовні.

Литва — Ізраїль: Вячєслав Ґанєлін

Вячєслав Ґанєлін — литовсько-ізраїльський композитор, джазовий піаніст і наставник. За ним стоїть ціла школа цього напряму та сприймання музики, яку можна назвати вільнюською. Один із батьків фрі-джазу в Литві, він увійшов в історію як її провідний кінокомпозитор.

Мелодії, створені Ґанєліним до литовського фільму «Наречена диявола» (1973), — це, без перебільшення, диво, адже за тих часів у Радянському Союзі музичне середовище суворо контролювали й цензурували. Естетику кіномузики Ґанєліна можна порівнювати з іншими шедеврами того часу, однак дивовижа в іншому: тоді як його колеги творили у вільних країнах і ніщо не загрожувало їхньому життю й роботі, він був змушений долати різноманітні політичні перешкоди.

Упродовж тривалого періоду Литва символізувала сумну долю та ізоляцію Східної Європи, яким, власне, і кинула виклик музика  Ґанєліна

Утім, це аж ніяк не позначилося на його досягненнях чи художньому рівні. У 1970-х (та й пізніше) мову музики цінували всюди: у Вільнюсі, Лондоні, Парижі, Мехіко, Токіо й деінде. Своєю творчістю Ґанєлін постійно зводив мости — у світі, який роздирали протилежні ідеології та зневіра. Упродовж тривалого періоду його рідна Литва символізувала сумну долю та ізоляцію Східної Європи, яким, власне, і кинула виклик музика маестро. Тим часом Ізраїль — обрана композитором країна, що стала його долею, — символізує пам’ять і незламність. Ось чому чимало творів митця присвячено Голокосту.

Інша Росія: калінінградський джаз-рок-ансамбль «Арсенал»

Послухавши студентом виступ джаз-рок-ансамблю «Арсенал» Калінінградської філармонії, я був приголомшений: за радянських часів російські музиканти виконували музику, в якій відразу вгадувалися впливи гуртів Chicago та Blood, Sweat and Tears. Лідером і натхненником ансамблю був композитор і саксофоніст Алєксєй Козлов. Пізніше подібним прозрінням для мене став московський рок-гурт «Автограф»: побувавши на двох його концертах у Клайпеді й Паланзі, я все думав, що це британський або американський колектив, який співає російською. Часом навіть здавалося, що слухаєш музику Yes або Genesis.

Читайте також: Україна народилася заново

Тож «Арсенал» учинив диво. Чому він був саме калінінградським? Насправді всі учасники гурту були з Москви, однак вирішили зареєструватись у Калінінградській філармонії, щоб менше доскіпувалися столичні цензори й культурний істеблішмент. Музиканти потребували якоїсь глушини — чимдалі від уторованої стежки, і обласний центр був саме таким місцем. Перший виступ «Арсеналу», який я відвідав, справив особливе враження: не лише потужна ритм-секція, а й чудова група духових інструментів нагадували першокласний американський джаз-рок.

До того ж «Арсенал» виступав з оригінальною музикою, представленою здебільшого довгими концептуальними композиціями. Кілька років потому мені знову пощастило почути «Арсенал» у Клайпеді. Гурт суттєво змінився. Може, прагнув іти в ногу з часом, а тому відмовився від вимогливої, академічної, концептуальної музики, опустившись до мелодійнішої та популярнішої. Концерт видався професійним і приємним, проте не таким вражаючим, як попередній. Усе ж таки варто зазначити, що гурт, який репрезентував тепер нову хвилю й найсвіжішу панк-рок-музику, додав до свого репертуару композицію американського джазового піаніста Джона Льюїса «Джанґо». Уперше її виконало Льюїсове тріо, присвятивши пам’яті бельгійського джаз-гітариста циганського походження Джанґо Рейнгардта («джанґо» мовою ромів означає «я пробуджуюсь»). Через 10 років молодий гітарист Віктор Зінчук, що виконував соло та імпровізації, став зірковим російським гітаристом.

Хай там як, а «Арсенал» і Алєксєй Козлов заявили про себе як про серйозних музикантів світового рівня, незалежних від тогочасних тенденцій у владі. Це мало не менше значення, ніж їхня музика.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено