Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 січня

Відкриті сторінки

Коли смерть передчасно забирає найкращих, найважливіше, напевне, - не розгубити ту унікальну енергію, що випромінюють неординарні особистості. Яскраві душі, помираючи, генерують дію, довкола якої гуртуються однодумці. Якщо світоустрій таки передбачає життя після смерті, здатність вести за собою з інших світів, є, безперечно, однією з його форм.

Наталка Пастернак здобула чимало відзнак, здійснила безліч публічних виступів, зорганізувала море різноманітних конференцій, семінарів, круглих столів. Проте солідний перелік звершень не скаже про неї найважливішого: Наталка вміла не просто зацікавити Україною, але й зворушити та вибити з усталених стереотипів попередньо байдужу аудиторію. Дар, як для французької землі, тим більше рідкісний, що традиції русофільства тут доволі міцні, попри поширену антипатію волелюбних французів до деспотичного Путіна.

Листопад 2004-го, в Україні буяє Помаранчева революція. Нестандартний сценарій третього туру президентських виборів тримає західну аудиторію в напруженні. Експерти та аналітики змагаються в оцінках та прогнозах, а Наталка ставить просто на бульварі Сен-Жермен, поряд із українською церквою Святого Володимира, столик з саморобними буклетами та листівками про Україну, - імопровізований  “Інформаційний пункт.” Україна — на всіх телеекранах. Люди зупиняються, розпитують. Дехто повертається наступного дня: уточнити те, що не зрозумів, посперечатися, познайомитися ближче. За кілька днів Наталці Пастернак вдається зібрати, просто на вулиці, кілька десятків французів, які побажали їхати в Україну спостерігачами під егідою Світового Конгресу Українців. До знайомства з нею ці люди мирно собі планували провести Різдво з родиною.

“Вона змінила мій погляд на Україну”, - такі зізнання від французьких журналістів, політологів, істориків, філософів доводилося чути не раз. “Кожний її задум, кожен її проект був подарунком, що вона без упину витягала з кишень, наче коштовні камінці, та щедро роздавала довкола себе. Її дарунки робили нас кращими, - сказав у жалобному виступі в українській греко-католицькій церкві Святого Володимира французький філософ Філіпп де Лара. - Свою сміливість та неймовірну інтуїцію стосовно всього, що стосується боротьби за свободу України, Наталя ніколи не застосовувала, аби здобути владу над людьми. Навпаки, вона вміла зупиняти протистояння егоцентризмів та притлумлювати різноманітні політичні конфлікти.

Наталка Пастернак

Щирість та щедрість, доброзичливість та принциповість, цілковита відданість Україні попри той факт, що не лише Наталка, але й її батьки народилися на французькій землі. Майже десять років Наталі Пастернак очолювала Репрезентативний комітет українських організацій Франції, потім стала речником цієї діаспорної структури. Проте, не лише для української громади, але й для всіх тих французів, що орієнтуються в українській темі, вона була, поза посадами та статусами, очевидним лідером французьких українців.

“Під час Революції гідності, ставши впізнаваною завдяки телевізійним інтерв’ю, Наталя перетворилася на мішень надзвичайно агресивного пропутінського лобі Франції, - згадує французька письменниця та політолог Елен Блан. - Цим журналістам, політикам, експертам Кремль щедро платить за пропаганду. Але Наталка ніколи не опускала руки. Попри образи та й погрози, вона докладала всіх можливих зусиль, щоб відстояти правду.”

Скромна та безкорислива, Наталя працювала для України до останнього дня, ніби не помічаючи своєї смертельної хвороби. Знайомила тих, хто міг би далі, вже без неї, просувати українське мистецтво, організовувати політичні дебати, писати дослідження. Ставила до дії проекти та детально пояснювала, як саме їх втілити. Приходила на українські події, поки ставало сил, підтримувала тих, до кого мала повагу.

“Не приносьте квітів та вінків на мій похорон, - попросила Наталка Пастернак перед відходом. -  Віддайте гроші, які планували витратити на квіти, на допомогу жертвам війни в Україні”. У цьому заповіті — вся Наталка. Віддана справі настільки, що далі працює для неї, навіть після смерті. Заклик не залишив байдужим ті тисячі людей, що прийшли попрощатися з Наталкою. Зібрані кошти  підуть на відпочинок у Франції, в українському таборі, дітей загиблих українських воїнів.

Читайте також: Три життя Олени Чекан

Наталка здобула Україні багатьох друзів, які, до зустрічі з цією винятковою жінкою, і не здогадувалися, наскільки важливою стане для них чужа й маловідома країна. “Вона щедро розсіяла зерня, що сходить жовто-синіми квітами на землі Франції”, - сказала в день похорону подруга Наталки Аннік Білобран. Ці паростки знаття про Україну залишаться вічним доказом, що енергетика світлих душ нікуди не зникає. Вона трансформується у добрі справи та захищає собою те, заради чого жила людина. Вічна пам’ять — це та робота, яку не зупиняє відхід у вічність.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено