10 грудня, 2015

Край нашого світу

Схована за горами, ця чудесна земля надто довго була відділена від решти України. Цілі століття вона жила своїм життям, зазнавала тільки їй відомих випробувань і врешті витворила свій особливий світ, сповнений суперечностей, до яких українцю з-понад Дніпра чи Бугу часто немає діла.
Матеріал друкованого видання
№ 49 (421)
від 10 грудня, 2015

І водночас те, що робиться на схід від гір, людям із-понад Тиси та Латориці теж малоцікаве. Як не крути, відстань від Ужгорода до Києва аж 820 км, тоді як до Будапешта чи Відня, в чиїх орбітах місто й регіон крутилися чимало століть — лишень відповідно 330 км та 555 км. Відстань має значення, і звички, відшліфовані століттями, також.

Що ми знаємо про Закарпаття? Та дуже мало. Там хороші вино й коньяк. Туди можна поїхати на лікування: подихати в соляних шахтах чи попити мінеральної води. Можна покататися на лижах, відвідати Долину нарцисів або фестиваль сиру. А ще там живуть угорці, цигани й українці, але всі вони говорять якоюсь такою мовою, що годі зрозуміти. Там є Шуфрич і Балога, а в Мукачевому нещодавно зчинилася стрілянина, бо «Правий сектор» не поділив щось із місцевими бандитами, і внаслідок того країна почула, що цей край живе за рахунок конт­рабанди, тягаючи через кордон ящики з цигарками. А ще тамтешніх заробітчан можна зустріти в московських потягах, і їх називають гуцулами, хоча більшість із них, звісно, не гуцули і частіше-таки їдуть у західному напрямку, бо не всі задіяні в розбудові Рубльовки.

Серед тих, хто хвалиться, що подорожував Закарпаттям, доволі важко зустріти таких, які хоч раз побували в його столиці — Ужгороді, бо він так уміло схований, що заїхати завжди не по дорозі або бракує часу, хоча більшість переконана, що місто дуже мальовниче і його колись обов’язково варто відвідати. І таки треба, хоча краще робити це влітку чи навесні, коли цвіте сакура. Тоді воно справді дуже гарне й не такі помітні нечищені вулиці.

Як стверджують місцеві, Ужгород і Закарпаття живуть у дещо різних площинах і не є тим самим. Місто завжди собі на умі, у нього своя внутрішня кухня, воно мало залежить від області й регіональних розкладів. Область, мовляв, більш рустикальна, з патріархальними й консервативними традиціями, а Ужгород більш модерний, і в політичному сенсі також. Утім, цей найзахідніший і найменший за кількістю жителів обласний центр України стоїть якраз на кордоні й дуже залежний саме від нього. Значно більше, ніж від Києва, де розподіляються кошти і звідки роздають наганяї. Власне, все Закарпаття живе кордоном. Ця тонка лінія не так визначає його умовну межу, як годує, будує, вчить. Вона взагалі як повітря, бо прожити без неї в цьому закапелку було б неможливо. Особ­ливо нині.

Закарпаття живе кордоном. Ця тонка лінія не стільки визначає його умовну межу, скільки годує, будує, вчить

Під більшовицькою окупацією в Ужгороді функціонували 21 завод та фабрика, з яких до сьогодні залишилося тільки три. З’явилося, звісно, дещо нове. Але індустріалізація не має на Закарпатті такого культу, як, приміром, на Донбасі. Хоча є можливості для виробництва меблів, свого часу фізичний факультет тутешнього університету славився лазерними й волоконно-оптичними розробками на весь Союз. Та це було колись. А нині все живе утікає на Захід включно зі студентами, бо вибір для тих, хто не хоче цього робити, доволі обмежений: кордон з усім від нього похідним. Вибір для мешканців області трохи більший: туризм, виноробство, вирощування помідорів, вирубка лісу, ну і знову кордон.

Чи міг би цей край бути успішним? Мабуть, так. Закарпаття набагато колоритніше й оригінальніше, ніж здається. І саме брак справжнього розуміння та звична поверховість у сприйманні роблять йому ведмежу послугу. Та й не тільки йому. Звісно, тут безліч своїх проблем й умовностей, які потребують особливого підходу і які ще довго доведеться долати. Тут свій особливий менталітет, сформований завдяки всім тим катаклізмам, що їх змушений був пережити цей край. Він чудово уписується в байку про трьох братів, які були членами різних партій: хоч би яка з них перемагала, котрийсь обов’язково був при владі. Це багато що пояснює і в нинішніх обставинах, бо, як відомо, політсили мають здатність змінюватись, окупанти також, повінь приходить і відходить, а жити якось треба.

Читайте також: Геннадій Москаль: Клан Балог майже втратив Закарпаття після виборів

Нині Закарпаття — такий собі край українського світу, відданий на поталу самому собі. Тож ми спробували зазирнути за високі карпатські хребти, аби дізнатися, чим воно живе, чим може похвалитися, на що нарікає, у чому джерело його проблем і яким способом регіон їх намагається долати. І як, зрештою, дає собі там раду пан Москаль.