Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
10 грудня, 2015

Край нашого світу

Схована за горами, ця чудесна земля надто довго була відділена від решти України. Цілі століття вона жила своїм життям, зазнавала тільки їй відомих випробувань і врешті витворила свій особливий світ, сповнений суперечностей, до яких українцю з-понад Дніпра чи Бугу часто немає діла.
Матеріал друкованого видання
№ 49 (421)
від 10 грудня, 2015

І водночас те, що робиться на схід від гір, людям із-понад Тиси та Латориці теж малоцікаве. Як не крути, відстань від Ужгорода до Києва аж 820 км, тоді як до Будапешта чи Відня, в чиїх орбітах місто й регіон крутилися чимало століть — лишень відповідно 330 км та 555 км. Відстань має значення, і звички, відшліфовані століттями, також.

Що ми знаємо про Закарпаття? Та дуже мало. Там хороші вино й коньяк. Туди можна поїхати на лікування: подихати в соляних шахтах чи попити мінеральної води. Можна покататися на лижах, відвідати Долину нарцисів або фестиваль сиру. А ще там живуть угорці, цигани й українці, але всі вони говорять якоюсь такою мовою, що годі зрозуміти. Там є Шуфрич і Балога, а в Мукачевому нещодавно зчинилася стрілянина, бо «Правий сектор» не поділив щось із місцевими бандитами, і внаслідок того країна почула, що цей край живе за рахунок конт­рабанди, тягаючи через кордон ящики з цигарками. А ще тамтешніх заробітчан можна зустріти в московських потягах, і їх називають гуцулами, хоча більшість із них, звісно, не гуцули і частіше-таки їдуть у західному напрямку, бо не всі задіяні в розбудові Рубльовки.

Серед тих, хто хвалиться, що подорожував Закарпаттям, доволі важко зустріти таких, які хоч раз побували в його столиці — Ужгороді, бо він так уміло схований, що заїхати завжди не по дорозі або бракує часу, хоча більшість переконана, що місто дуже мальовниче і його колись обов’язково варто відвідати. І таки треба, хоча краще робити це влітку чи навесні, коли цвіте сакура. Тоді воно справді дуже гарне й не такі помітні нечищені вулиці.

Як стверджують місцеві, Ужгород і Закарпаття живуть у дещо різних площинах і не є тим самим. Місто завжди собі на умі, у нього своя внутрішня кухня, воно мало залежить від області й регіональних розкладів. Область, мовляв, більш рустикальна, з патріархальними й консервативними традиціями, а Ужгород більш модерний, і в політичному сенсі також. Утім, цей найзахідніший і найменший за кількістю жителів обласний центр України стоїть якраз на кордоні й дуже залежний саме від нього. Значно більше, ніж від Києва, де розподіляються кошти і звідки роздають наганяї. Власне, все Закарпаття живе кордоном. Ця тонка лінія не так визначає його умовну межу, як годує, будує, вчить. Вона взагалі як повітря, бо прожити без неї в цьому закапелку було б неможливо. Особ­ливо нині.

Закарпаття живе кордоном. Ця тонка лінія не стільки визначає його умовну межу, скільки годує, будує, вчить

Під більшовицькою окупацією в Ужгороді функціонували 21 завод та фабрика, з яких до сьогодні залишилося тільки три. З’явилося, звісно, дещо нове. Але індустріалізація не має на Закарпатті такого культу, як, приміром, на Донбасі. Хоча є можливості для виробництва меблів, свого часу фізичний факультет тутешнього університету славився лазерними й волоконно-оптичними розробками на весь Союз. Та це було колись. А нині все живе утікає на Захід включно зі студентами, бо вибір для тих, хто не хоче цього робити, доволі обмежений: кордон з усім від нього похідним. Вибір для мешканців області трохи більший: туризм, виноробство, вирощування помідорів, вирубка лісу, ну і знову кордон.

Чи міг би цей край бути успішним? Мабуть, так. Закарпаття набагато колоритніше й оригінальніше, ніж здається. І саме брак справжнього розуміння та звична поверховість у сприйманні роблять йому ведмежу послугу. Та й не тільки йому. Звісно, тут безліч своїх проблем й умовностей, які потребують особливого підходу і які ще довго доведеться долати. Тут свій особливий менталітет, сформований завдяки всім тим катаклізмам, що їх змушений був пережити цей край. Він чудово уписується в байку про трьох братів, які були членами різних партій: хоч би яка з них перемагала, котрийсь обов’язково був при владі. Це багато що пояснює і в нинішніх обставинах, бо, як відомо, політсили мають здатність змінюватись, окупанти також, повінь приходить і відходить, а жити якось треба.

Читайте також: Геннадій Москаль: Клан Балог майже втратив Закарпаття після виборів

Нині Закарпаття — такий собі край українського світу, відданий на поталу самому собі. Тож ми спробували зазирнути за високі карпатські хребти, аби дізнатися, чим воно живе, чим може похвалитися, на що нарікає, у чому джерело його проблем і яким способом регіон їх намагається долати. І як, зрештою, дає собі там раду пан Москаль.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено