Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
30 листопада, 2015

Ціна виживання цивілізації

Коли стикаєшся з екзистенційною загрозою, треба бути готовим на жертви, щоб подолати її. Таким був урок холодної війни. Після 1991‑го ми його забули. Але після паризької трагедії доведеться згадати.
Матеріал друкованого видання
№ 47 (419)
від 25 листопада, 2015


Наш безпековий порядок став уразливим. Він не може впоратися з катастрофічними економічними, політичними та демографічними умовами в нашому сусідстві, а в результаті маємо наплив мігрантів із недієздатних держав. Не може він впоратися з релігійними й етнічними меншинами, які почуваються відчуженими на нашій території. Натомість цей порядок сам прогинається під їхнім тиском: переляк через потік мігрантів ледь не закінчився розвалом шенгенської безвізової зони, яка дала європейцям найбільшу свободу руху в історії континенту. Наші зусилля — як мирні, так і воєнні (у Сирії, Іраку чи Лівії) — жалюгідно безуспішні.
За цих обставин поразка не за горами. Чорні прапори «халіфату» не замайорять над Ейфелевою вежею. Але недієвість безпекового порядку може поляризувати наше суспільство й перетворити його на страхітливу мозаїку обрамлених
силовиками територій і зон закритого доступу.  
Щоб видужати, нам насамперед треба хотіти перемогти. Ми не змогли забезпечити переконливі контраргументи джихадистам, бо самі не віримо у власні ослаблені ліберальні ідеї так сильно, як вони вірять у свій захопливий нігілізм.
Але цивілізація — це не просто набір правил. Це справа. Ми маємо співати їй похвалу, втілювати на практиці її принципи в себе вдома й пропагувати їх за кордоном. У XIX столітті таке мислення було абсолютно зрозумілим лібералам континенту, які прагнули будувати нації, не обтяжені клерикалізмом і фео­­далізмом. Воно було зрозумілим і під час холодної війни: ми хотіли звільнити народи, окуповані Радянською імперією, і захистити наші свободу та демократію від загрози атеїстичного
комуністичного тоталітаризму.
Сьогодні маємо тільки уламки тих великих ідей. Ми все ще віримо у світський лад і науку, але не настільки, щоб прямо протистояти мракобісам та міфотворцям. У нас завелике почуття провини від власних помилок, реальних і вигаданих, аби ми мог­ли відстоювати своє. Ми втомлені й лякливі. Ми цінуємо безпечні закутки більше за перемоги в супе­речках. Постмодерністські ідеї про те, що правда відносна, а мораль — соціальний конструкт, стримують нас від того, щоб переконливо сказати: ми праві й наша справа права; наша цивілізація краща, добріша, скромніша та справедливіша за будь-яку, витворену брутальністю, з якою джихадисти намагаються возвеличити самі себе, або пихатістю Росії чи Китаю в дусі «всі проти нас».  

Якщо ми хочемо перемогти, то маємо сприйняти той факт, що відтепер наше життя буде не таким комфортним

Крім того, ми мусимо зрозуміти: маємо справу з людьми, які не поділяють нашого світосприйняття. Коли противник безжально застосовує силу і йде на ризик у гонитві за перемогою, пошук компромісу — це гарантія поразки, а не миру.
Якщо ми хочемо перемогти, то маємо сприйняти той факт, що відтепер наше життя буде не таким комфортним. У нас може бути менше грошей. Ми не зможемо робити все, що хочеться. Але так само, як під час холодної війни, ці обмеження і жертви — ціна за виживання нашої цивілізації.
Для початку треба усвідомити, що бізнес і фінанси — слуги, а не господарі цивілізації. Наша бізнес-модель побудована на концепції «гроші не пахнуть». Тож наші банкіри, юристи, бухгалтери й агенти з продажу нерухомості переробляють нафтодолари Саудівської Аравії та інших країн, які пропагують найгірші вияви ісламу. Багатствами, вкраденими путінськими приспішниками в росіян, робиться те саме. Якщо ми розірвемо зв’язки із цими режимами, постраждають наші кишені, але ми більше не матимемо ніяких справ із людьми, які хочуть нас знищити.
ЄС слід почати поводитися так, як належить серйозній потузі, котрою він є. У результаті буде більше обмежень національного суверенітету країн-членів. Ми прийняли такі обмеження за американського лідерства під час холодної війни. Маємо прийняти їх знову сьогодні. Жодна країна не може перемогти поодинці, але разом шанс у нас є.
Врешті, мусимо прийняти реальність загрози диверсій та пропаганди — це не страшилки, вигадані спецслужбами. Наші вороги ведуть свою інформаційну війну нашими технологіями. Чому прийнятно те, що джихадисти можуть вільно висловлюватися в соцмережах чи в коментарях під статтями на сайтах провідних інформагенцій?
Під час холодної війни ми докладали купу зусиль до того, щоб відстежувати підступи комуністів у профспілках, ЗМІ, академічному середовищі та інших сферах і протидіяти їм. Ми боролися з радянською дезінформацією через відповіді в публічному середовищі та відстежування каналів, якими вона потрапила до ЗМІ. Такий підхід був дещо контроверсійним, і ми однозначно допускали помилки. Але він був необхідним і, врешті-решт, виправданим.
Тепер мусимо його відродити. Досить лібералам здригатися, коли чують про співпрацю з «державою». Боротьба з ісламістським екстремізмом — це не допомога державі. Це самозахист; і в тій боротьбі ми програємо не тому, що слабкі, а тому, що нам бракує волі.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено