Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 листопада, 2015

Декомунізація Донбасу: зміна імен чи деконструкція?

Декомунізація докотилася і до Донбасу. Лише у Старобільську змінили назви вже 40 вулиць, Артемівську повернули назву Бахмут, а у Волновасі перейменували навіть пам’ятник Чапаєву – відтепер червоний комдив став просто козаком на коні. Однак, зміна назв – лише маленька частка роботи, позаяк деконструкції потребує весь регіон. Донбас – це витвір радянської епохи, який не можна змінити косметичними заходами.

Епоха можливостей

Колись територія сучасного Донбасу була осередком свободи, куди не могла дотягнутися рука ані польського шляхтича, а ні російського поміщика. Господарями тут були донські та запорізькі козаки, до яких тікали всі, хто готовий був виживати в Дикому Полі в обмін на відносну свободу. Причому в ті часи донці відстоювали свою автономію від Москви не менш ревно, ніж запорожці.

«С Дону выдачи нет» - твердило неписане правило. Втікачів до козачих земель принципово не видавали царській адміністрації. Коли у 1707-му Петро І видав указ про розшук біглих і відправив рейд по козачих поселеннях, донці відповіли повстанням. Козацька армія під проводом отамана Кіндрата Булавіна розгромила боярське ополчення і оголосила похід на Москву… Хто міг подумати, що через 300 років «ополчення» Донбасу воюватиме за те, щоб виконувати накази Кремля?

Побували ці землі і селянським ельдорадо. Після поразки антипольських повстань 17-18 ст. на схід масово посунули переселенці з Правобережної України. Так з’явилась Слобожанщина, тобто, в дослівному перекладі, «земля вільних людей». Навіть кілька десятиліть кріпосного права не скалічили колоністів. Після скасування кріпацтва, села знов ожили. Наприклад, мешканці села Білолуцьк (Луганська область) власним коштом побудували собі кам’яну церкву, земську лікарню та училище – і ніяких тобі дотацій!

Початок індустріалізації регіону був продиктований військовими потребами Російської імперії. Але дух капіталізму, який вже витав над Диким Полем, відкривав перед цим краєм цікаві перспективи. Зараз в це важко віриться, проте засновниками Луганська і Донецька були британці: шотландський інженер Карл Гайскойн та валійський бізнесмен Джон Юз. Тоді здавалося, схід України стає на рейки нормального європейського розвитку.

Дивіться також: Карта декомунізації - в Україні перейменують 878 населених пунктів

Зароджувалася у Донбасі і українізація, апостолом якої був підприємець Олексій Алчевський, чиї бізнес-структури охоплювали весь регіон. Його дружина та діти активно займалися просвітництвом і громадською діяльністю: відкривали школи, засновували мистецькі товариства. Мати і донька писали вірші, сини-співаки популяризували українську пісню і твори Шевченка. До речі, перший пам’ятник Кобзареві з’явився саме в маєтку Алчевських.

«Всєсоюзная кочєгарка»

Але все це різноманіття було знищене більшовиками. Як колись повстання Булавіна, всі спроби антибільшовицького спротиву були придушені. Ані махновщина, ані відчайдушна сільська отаманія – ніщо не змогло завадити становленню тоталітаризму. В Москві марили світовою революцією, тому «червона» імперія гостро потребувала ресурсів – всі сили було кинуто на форсовану індустріалізацію.

Донбас став заручником власних копалин – більшовики планомірно перетворювали регіон на «кочєгарку», а його мешканців – на придаток шахт і заводів. Фільм «Симфонія Донбасу», знятий у 1930-му Дзигою Вертовим на честь першої п’ятирічки, став одночасно гімном тоталітаризму та індустріалізації, які нівелювали індивідуальність, культуру та й саму історію цього краю. Саме в цей час за регіоном закріпилося його сучасне ім’я – за назвою Донецького кам’яновугільного басейну.

Все, що не вписувалося в проект «Донбас», безжально ліквідовувалось. Парості підприємництва були знищені, село – пограбоване, скалічене Голодом і загнане в колгоспне кріпацтво. Якщо Дике Поле було прихистком для шукачів волі, то Донбас став всесоюзним штрафбатом, де «неблагонадійний елемент» змелювали жорна індустрії. І все це – під офіційними гаслами, що вихваляли стаханівські подвиги промисловних «штрафників».

Так народився Донбас, який дістався Україні після розпаду СРСР. Спроектований індустріальною імперією регіон-голем був рабом власної промисловості. Коли радянський державний експеримент зазнав історичної поразки, найтяжчий удар прийшовся на Донбас і його населення – в’язнів «всєсоюзной кочєгаркі». «Кочєгарка» виявилася нікому не потрібною, а разом з нею – мільйони мешканців Донбасу.

Деконструкція Донбасу

Депресію, що охопила регіон у 1990-х, стимувало ще й мародерство місцевої еліти, яка ударними темпами розпилювала на металобрухт залишки індустріальної величі Донбасу. У 2014-му роботу «донецьких» продовжила артилерія, а все, що вціліло, нині дограбовують керманичі «республік». Наприклад, за даними Мінекономрозвитку, з 23 системоутворюючих підприємств Луганщини не працюють 19. Схоже, історію Донбасу як промислової твердині можна вважати завершеною.

Читайте також: Декомунізація в деталях

Знищення залишків промисловості Донбасу – це і є справжня декомунізація, тобто докорінна деконструкція радянського проекту, відкат до стартових позицій. За іронією долі, «всєсоюзную кочєгарку» рознесли по цеглинках ті, хто найбільше тужив за СРСР. Більше того, через війну Донбас перестав існувати і як регіональна цілість – річище спільної історії Донбасу розділила лінія розмежування.

Все це дає Україні історичний шанс на «перезавантаження» Донбасу – іншого виходу з постіндустріальної безвиході не існує. Наприклад, німецький Рур після багаторічної кризи перетворився на осередок культурного життя, науки і високих технологій. Перепрофілювання шахтарського регіону тривало майже 20 років, проте зусилля не пішли намарне – Німеччина позбулася депресивного регіону, а Рур отримав в буквальному сенсі нове життя.

Що ж стосується Донбасу, його майбутнє залежить передусім від політичної волі української еліти. Свого часу Київ припустився історичної помилки, віддавши регіон на поталу «донецьким», які займалися мародерством, а не модернізацією. Цього разу перекласти відповідальність за Донбас на плечі місцевої еліти не вийде. Рано чи пізно Україні доведеться зайнятися реанімацією Донбасу – регіону, чи не найбільш скаліченого радянським тоталітаризмом.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено