Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 листопада, 2015

Кому потрібна амністія

Арешти для учасників АТО і браслети під заставу для колишніх регіоналів — цей зов­­нішній бік української Феміди бачить кожний. Деталі процесів знають адвокати, судді, слідчі, прокурори, і з них, як часто буває, зайвого слова не витягнеш, або скажуть напівслово-напівнатяк і «по всі коментарі до нашої прес-служби».
Матеріал друкованого видання
№ 45 (417)
від 12 листопада, 2015

 Ми вже звикли до того, що розгляд більшості резонансних справ триває роками й навіть після остаточного вироку судді найвищої інстанції залишається відкритим питання: то хто ж таки винен?! Звісно, є надія на реформу судів, прокуратури тощо. Але час, проведений за круглим столом із удосконалення законодавства й на тюремній «шконці», минає по-різному. Особ­ливо якщо коридор між окопами й камерою виявився таким коротким, що й подихати мирним повітрям до пуття не встиг.

У блатних і корупціонерів є кругова порука, у фронтовиків — братерство. Різниця в тому, що перші спроможні визволяти своїх по-тихому, способом таємних, але вельми нехитрих переговорів; на війні своїх не кидають, проте якщо йдуть на допомогу, то так, що ворогам непереливки, — у мирній столиці так не можна. Пікети, концерти під СІЗО, на жаль, не дають бажаного результату. Юридичні перспективи ще туманніші. І, будьмо відверті, велике перебільшення — автоматично зараховувати всіх заарештованих фронтовиків до категорії політв’язнів.

Однак вихід існує. Годі шукати підказок у закордонних радників. Годі скликати беззмістовні правозахисні слухання. Говорити «є суд, він у всьому розбереться» — взагалі моветон, бо це улюблена приказка Януковича про Тимошенко й Путіна про Савченко. Та й кого цим нині заколисаєш? Якщо наш політичний істеблішмент так легко погоджується на амністію для бойовиків-сепаратистів, то чому на таку саму милість не можуть розраховувати українські бійці, які з різних причин опинилися в місцях позбавлення волі?

Якщо наш політичний істеблішмент так легко погоджується на амністію для сепаратистів, то чому на таку саму милість не можуть розраховувати українські бійці, які з різних причин опинилися за ґратами?

Радянський Союз після виводу своїх військ з Афганістану спромігся амністувати всіх тих «воїнів-інтернаціоналістів», які скоїли злочини під час проходження служби. «Керуючись принципами гуманізму», — сказано в постанові, підписаній Ґорбачовим. Порівнювати нашу визвольну війну з радянською агресією в Афганістані недоречно, і нинішня вітчизняна правова система, як не крути, досконаліша за «найгуманніші суди у світі», але очевидним є факт: та система спромоглася помилувати всіх, хто порушив закон під час війни. Війни несправедливої, далекої, про яку офіційні джерела взагалі воліли мовчати. У 1989‑му було зрозуміло, що після виведення «обмеженого контингенту» до судів СРСР не піде шукати справедливості жоден афганський селянин, якому завдало кривд радянське військо, що морально покалічені спочатку війною, а потім тюрмою воїни тим більше не наважаться оскаржувати вироки. Але тодішня оновлена першими у своїй історії демократичними виборами влада відчула моральний обов’язок й оголосила амністію.

Читайте також: Денис Казанський: Багато активних сепаратистів уже «амністовано» без жодного суду

Участь в АТО не індульгенція, треба карати злочинців, щоб підтримувати дисципліну на фронті й забезпечувати мир у тилу, — є і така позиція. Бездоганна, на перший погляд. Однак у нинішньому контексті небезпечна й ідеалістична. Якщо українська Феміда чи то підзирає, коли судить спроможних внести чималу заставу регіоналів, чи то «глючить» у справах Майдану й з усією суворістю карає вчорашніх фронтовиків, здебільшого добровольців, виникають сумніви щодо її справедливості. Тому, поки «перезавантажать» суди, ветеранів варто було б амністувати. Не обов’язково чекати урочистих дат. На карті, зрештою, спокій у тилу, що для країни, яка веде війну, є надзвичайно важливим. Якщо влада продемонструє не показовий, нав’язаний мінськими угодами гуманізм, а відкриту лояльність до українських бійців, то вона чутиме менше запитань у стилі «за що я воював?» від ветеранів; вона теж продемонструє вірність принципу, що на війні своїх не кидають. Зрештою, амністія — це межа. Її можна провести лише один раз. Тоді керівництво держави матиме право сказати: «Так, ми пробачили, перегорнули сторінку, ми не стверджуємо, що всі затримані й засуджені були безвинними, але зважили на їхні заслуги перед Батьківщиною і помилували, але цим наша лояльність обмежується — надалі каратимемо з усією суворістю». Якщо цю суворість делегувати оновленим, вартим довіри судам, то нехай так і буде. Але спочатку — амністія учасникам АТО.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено