Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 жовтня, 2015

Кому не потрібна блокада Криму?

Зменшувати ресурси ворога під час війни — завдання цілком зрозуміле, однак за його виконання в нас береться не держава, а лише активісти

Чинна влада України, яку деякі дотепники називають «рошенівською», продемонструвала деякі напрочуд дивні методи ведення війни, яких світова історія воєнного мистецтва не знає.

Зокрема, її ноу-хау — майже повне забезпечення окупованих територій, а отже, й окупантів харчами, водою, електрикою, газом, будівельними матеріалами тощо. Найяскравіше описаний процес був (і поки що є) представлений у Криму. Жвава торгівля з окупованим півостровом відбувалася під звичний пропагандистський акомпанемент «там же наші люди!». Важко сказати, що там діставалося нашим людям, але, за даними експертів, 80–85% продовольства з материкової України через Крим транзитом іде в Російську Федерацію та на харчування 50-тисячного угруповання збройних сил цієї країни на Кримському півострові. Для фінансово-промислових груп України (а є підстави вважати, що вони пов’язані з чинною політичною верхівкою держави) постачання продукції на окуповану територію аж ніяк не є філантропією. Оборот цієї торгівлі за рік становить понад $1 млрд (і це лише за «білою» бухгалтерією, за «чорною»значно більше). Півтора року Українська держава справно годувала окупантів, позбавляючи їх головного болю щодо постачання великої номенклатури товарів своїм військам у Криму, що є доволі складною логістичною проблемою. А українське начальство брало все це на себе й створювало російським загарбникам комфортні умови контролю українського Криму.

Це відбувалося доти, доки в кримських татар та українських активістів не урвався терпець і вони організували громадську (!!!) блокаду Перекопа. Слово «громадська» тут означає, що боротьба за повернення Криму державної влади України аж ніяк не стосується і не є її справою, зусилля тут докладалися виключно з боку громадськості. Однак ця звитяжна громадянська акція висвітлила низку вельми цікавих обставин, як колись висловився відомий вождь світового пролетаріату й симбірський дворянин, «маленька картинка для з’ясування великих питань».

Читайте також: 18 км до окупантів

По-перше, почалося несамовите ревіння в багатьох ЗМІ України, зацікавлені групи й особи вустами ну дуже незалежних журналістів заходилися лякати страшними наслідками кримської блокади в дивному діапазоні від «вона ні на що в Криму не вплине» до «це ж буде голод на півострові!». Ще більш незалежні політологи не втомлюються розповідати, що блокада дасть підстави Путіну пробивати коридор до Криму, що це спровокує московського диктатора на якусь жахливу й поки що навіть незбагненну для нас відповідь. Штатні «гуманісти» скиглять, що кримчани тепер зненавидять Україну за такі жорстокі заходи тощо. А безпосередніх учасників акції на Перекопі зацікавлені групи та особи намагаються купити.

Однак поза цими апокаліптично-історичними лементаціями блокада має цілком раціональний сенс: показати всім жителям Криму, що таке існування півострова без України, від якої він критично залежний у сфері продовольства, водопостачання, електрики тощо. А окупантам показати, що утримання «острова Крим» (яким він є насправді для Росії!) — надзвичайно складний і дорогий захід.

Проте блокада показала ще дещо: в Україні є впливова група людей, кровні економічні інтереси якої не просто не збігаються, а цілковито суперечать національним інтересам України. Такі групи стали формуватися в країні ще на початку 1990-х років ХХ століття, коли джерелом величезних статків була причетність до оборудок із газом, що надходив із Російської Федерації. Саме тоді склалися угруповання газових «баронів», «герцогів» і «принцес», найпотужніші кланово-олігархічні групи, що збудували свій добробут на «особливих зв’язках» із Росією.

Ці спільноти були дуже зацікавлені в тому, щоб Україна якомога довше залишилася в сфері російського впливу й була геть залежною від російських енергоносіїв. На жаль, саме ця публіка визначала всю політику України протягом понад 20 років, і політику не лише економічну, а й безпекову, міжнародну, гуманітарну тощо. Росія завдяки тим газовим преференціям, які цілеспрямовано надавала своїм групам впливу, зростила в Україні потужну верству проросійських олігархів та вищих бюрократів, могутнє проросійське олігархічне лобі.

Якщо скласти список бенефіціаріїв російського газу в Україні, то це буде водночас реєстр олігархічної промосковської верхівки.

Читайте також: Чумацький шлях

Звісно, в усіх тих оборудках було дуже багато «чорних» і «сірих» схем, нелегальщини, численних порушень, а нерідко й відвертого криміналу. Москва завжди могла розраховувати на той «бойовий загін» своєї п’ятої колони в Україні. Корупція і незаконне збагачення народили дуже небезпечні для України соціально-економічні сили, особисто зацікавлені в збереженні шкідливих для країни обставин.

Щось дуже подібне ми спостерігаємо в ситуації з Кримом. Уся ця торгівля з окупованою територією є де-факто контрабандою (бо де-юре Крим залишається українським), бенефіціарії якої перебувають у неформальних відносинах із нинішньою російською владою Криму (лідер якої Сергій Аксьонов має специфічну з погляду правоохоронних органів «кредитну історію»), сприяючи її незаконному фінансовому добробуту. Можна передбачити, що грошові потоки завдяки постачанню з материкової України дають можливість Аксьонову і Ко утримувати власні збройні формування (так звана кримська самооборона) для терору проти кримських татар та всіх інших інакодумців. Отже, в Україні лише за півтора року дії закону про вільну економічну зону «Крим» стрімко сформувався сталий прошарок людей, які стабільно збагачуються на напівлегальній торгівлі з окупованою територією.

До заробітчан на окупації належать не тільки «хрещені батьки» в Києві, а й виробники продукції в регіонах, перекупники, водії транспортних засобів та ін. Отже, тисячі людей різного соціального статусу (зокрема, що особливо небезпечно, ті, які компактно проживають у суміжних із Кримом областях: Херсонській,Миколаївській, Запорізькій) з огляду на особистий матеріальний інтерес кровно зацікавлені в тому, щоб Крим якомога довше залишався російським. А це вже становить очевидну загрозу національній безпеці України і є наслідком непринципової капітулянтської політики офіційного Києва. Ті люди є таким собі неформальним кримсько-російським лобі в Україні. Поки що неформальним…. Проте кожен день протиприродних зносин з окупантами дуже посилюватиме ці кола, збільшуватиме їхній вплив на українську політику й цілком може з часом зробити ці сили небезпечно важливим чинником внутрішньої ситуації в Україні.

Тому блокування Перекопа є хоча й дещо спізнілою, але загалом усе ж таки своєчасною акцією (краще пізно, ніж ніколи), що не лише утруднює життя окупантам, а й не дає остаточно сформуватися названому вище економічному та політичному лобі.

Читайте також: Холодна війна за Крим

Дуже прикро, що Українська держава, яка практично нічого не робить для деокупації Криму, самоусунулася й від блокади, встигнувши заявити, що постачання електроенергії на окупований півострів здійснюватиметься в звичайному режимі (щоправда, і в цьому активісти намагаються зашкодити лояльній політиці Києва).

Капітулянти на Печерських пагорбах Києва посідають щодо блокади Криму сором’язливу позицію, вони нібито не мають до неї стосунку,офіційно не підтримують, але й не виступають проти (принаймні відкрито). Порошенко начебто обіцяв лідерам кримськотатарського народу Мустафі Джемілєву та Рефату Чубарову скасувати ганебний і, як засвідчила практика, антиукраїнський закон про вільну економічну зону «Крим», що легітимізує співпрацю з окупантами. Однак далі обіцянок поки що не пішло, хоча спроби скасування у Верховній Раді вже були.

Те, що відбувається на межі Херсонської області й Криму, неминуче провокує питання й про українську торгівлю з так званими ДНР і ЛНР, адже така торгівля підживлює й зміцнює режими Захарченка та Плотницького (а фактично Путіна) на Сході України, як і в Криму, позбавляючи Кремль необхідності годувати й постачати всім необхідним окуповані території. А все, що йде на користь окупанту, автоматично шкодить жертві його агресії. Українська влада повинна нарешті збагнути цю елементарну істину, апробовану всім досвідом світової історії, і відмовиться від тих своїх окремих інтересів, що не збігаються з інтересами загальнонаціональними.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено