Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 жовтня, 2015

Завдання регуманізації

У їхній унікальності чимало схожих рис. Ці два регіони до останнього часу становили разом третину промислового потенціалу країни, обидва були осередками дикого посткомуністичного бізнесу та кузнями кадрів включно з більшістю так званих олігархів і двома президентами, в обох спостерігаються серйозні проблеми — від структурних до екологічних. Тіль­­ки в одному точиться війна, а другий відстояв своє споконвічне право називатись Україною.
Матеріал друкованого видання
№ 39 (411)
від 2 жовтня, 2015

Придніпров’я — концентрований приклад того, як дві імперії по черзі успішно намагалися дегуманізувати землі разом із людьми, що їх населяли, зі своїми ладом, досвідом, історією, мовою та культурою. Було Запорожжя (саме так, через «о») — стала «Новоросійська губернія», а з часом «Донбас» і, прости Господи, «Придніпровський економічний регіон».

Кожен, хто хоч трохи торкається невигаданої історії українського степу — того, що мав романтичну назву «Дике Поле», — не може не відчути непідробного хвилювання від усвідомлення справжності, складності й унікальності тих процесів націєтворення, що тут відбувалися. Поле полум’яного змагання між дикими кочовиками зі сходу, гордими нащадками Орди з Криму та не менш буйними руськими пасіонаріями стало осередком волі й хай примітивної, але вельми ефективної демократії восьми паланок Запорозької Січі. І вже Його королівська милість Стефан Баторій своїм універсалом змушений нібито благословити, а якщо чесно, покірно констатувати фактичний суверенітет надзвичайного військово-політичного утворення — української козацької держави. Дехто з дослідників нині схильний применшувати вагу й цінність відчайдушної лівобережної козаччини порівняно зі сталою легітимністю правобережної Русі як частини Великого князівства Литовського, згодом Речі Посполитої, але без жодної із цих ментальних половин сучасну Україну уявити неможливо. Тож, коли матінка Єкатєріна вирішила все звести до зручної території з веселими й слухняними поселянами, яким подарувала кріпосне право, вона вдалася до деспотичного спрощення, бо тиранам складність ні до чого. Ну а радянський проект за всієї його футуристичної зухвалості лише продовжив процес перетворення реальних живих українців на функцію — цього разу від індустріальних монстрів, яких тут понатикали.

Читайте також: Недоперемога

Радянська цивілізація щиро пишалася своєю індустріалізацією, а маріонетки, що адміністрували колонію на ім’я УРСР, вважали важку промисловість сенсом свого існування. Потужні електростанції, які виробляли струм для могутніх металургійних гігантів, що плавили сталь для передових машинобудівних заводів, котрі продукували непереможну зброю... Це зачароване коло не залишало місця ані для нормальної економіки, ані для нормальних людських стосунків. Як курйоз — повністю закрите для іноземців місто-мільйонник Дніпропетровськ, бо мешкали тут поголовно носії військової таємниці. Або циклопічні рани на тілі планети Земля, як-от рудники Кривого Рогу та Жовтих Вод. Ну а результат... «По їхніх плодах ви пізнаєте їх»: найкраща у світі балістична ядерна ракета «Сатана» й, мабуть, найгірший легковик «Запорожець». Ось вам наочна маніфестація всіх пріоритетів.

Як і на сусідньому Донбасі, у межах Дніпропетровської та Запорізької областей совку майже вдалося виростити колективного гомункулуса — без власної мови й пам’яті. Будь-які спроби відновити історичну тяглість підпадали під негайні санкції, досить згадати казус із романом «Собор» цілком нібито лояльного, але занадто талановитого Олеся Гончара, який наважився лише обережно зазирнути в недавнє минуле своєї не до кінця забутої України. Жахи так званої громадянської (по суті, завуальованої чергової інтервенції), диявольський Голодомор, безглузді жертви Другої світової, демографічні ін’єкції разом із невпинною ідеологічною обробкою — дивно, що населення Придніпров’я взагалі зберегло бодай частку своєї ідентичності. А вона збереглась і невпинно проростала, попри адміністративно-ментівський тиск, і за СРСР, і в умовах дикого капіталізму доби незалежності.

Читайте також: Децентралізація. Перші кроки в конкретному регіоні

Придніпров’ю порівняно з Донбасом (хоча, власне, Західний Донбас — його частина) пощастило лише в тому, що воно не має спільного кордону з братами зі Сходу. Торішня кремлівська авантюра зі спробою спокусити принадами «возз’єднання» з імперією безславно провалилася, прифронтовий регіон продемонстрував зразки мобілізації добровольців та волонтерів, які давали фору іншим, нібито значно патріотичнішим областям. Але масовий героїзм годиться для надзвичайних ситуацій, а в мирному житті потрібні менш екстремальні й більш прагматичні точки опори. Економічна депресія, структурні диспропорції, екологічна катастрофа, спільні для всього постіндустріального світу тенденції, гуманітарна криза — ці об’єктивні виклики вимагають негайних змістовних відповідей. Навіть неабиякий місцевий інтелектуальний і кадровий потенціал не дає змоги впоратися із завданням самостійно. Воно для цілої України, а може, і не лише для неї, з огляду на чисельність мешканців та стратегічне положення на мапі Європи.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено