Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 вересня, 2015

Переселенці з Донбасу: примарна загроза

Наплив сирійських біженців викликав в ЄС хвилю співчуття, а разом з тим – пробудив давній страх перед ісламізацією. Україна лежить осторонь основних міграційних шляхів, тому тутешнє ставлення до мігрантів формувалося публікаціями європейської, а часто і російської преси. Тому влітку 2014-го, коли вглиб країни посунули біженці з Донбасу, чимало українців відчули ту ж саму загрозу, що і європейці перед лицем ісламської міграції.

Більшість сирійських біженців осіли в Туреччині, Лівані, Єгипті, Іраку та Йорданії. Шукати притулку в ЄС наважуються лише 5% сирійців. Якщо в більшості європейських країн існують відпрацьовані механізми роботи з мігрантами, то Україну проблема заскочила зненацька. Буквально за рік Україна піднялася на 9-те місце в світі за кількістю внутрішньо переміщених осіб – за підрахунками ООН, їхня кількість сягає 1,3 млн осіб.

Страхи і забобони

Чи не головний мотив неприязні до мігрантів – страх перед тероризмом. Над сирійцями витає тінь ІДІЛ, а над вихідцями з Донбасу – сепаратистських «республік». Тому не дивно, що нових сусідів часто сприймають з острахом. Втім, зв‘язок між тероризмом і напливом мігрантів – тема дуже спекулятивна. Принаймні, в Україні за півтора роки конфлікту переселенці не дали жодного вагомого приводу для таких підозр.

Більшість пліток про «звірства біженців» не витримали перевірки ані журналістами, ані волонтерами. Проте чимало переселенців з Донбасу та Криму самі займаються волонтерством, домагаючи не лише землякам-біженцям, а й українському війську. Та й взагалі, сепаратизм самопроголошених «республік» та ісламський тероризм – явища абсолютно різні за змістом, хоча і схожі за руйнівними наслідками.

Втім, справа не лише в тероризмі. Мігрант завжди сприймається як Інший, а отже – як носій інакшої ідентичності, цінностей, звичок. Тому реакція на них завжди є тривожною і часто ірраціональною. Наприклад, у Львові деякі активісти вжеб‘ють на сполох через русифікацію міста переселенцями, хоча на 2,5 млн мешканців Львівщини припадає лише 11 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Так чи інакше, питання інтеграції прибульців – одне з найбільш болючих.

Читайте також: Свої та чужі

Але і тут Україні повезло. Переселені у Донбас лемки дотепер зберігають власну ідентичність, проте самі мешканці Донбасу стійкої регіональної ідентичності не мають. Ідеологеми про трудовий антифашистський регіон, які намагалася прищепити Донбасу Партія регіонів, насправді не мають жодної мотивуючої сили. Варто пересічному мешканцеві Донецька змінити прописку, і протягом двох-трьох років він стає звичайним киянином, одеситом і т.д.

Асиміляції сприяє і відсутність суттєвих етнокультурних бар‘єрів. Що б там не говорили противники соборності, мешканець Донбасу відрізняється від галичанина набагато менше, ніж сирієць від німецького бюргера. Крім того, потужним чинником збереження ідентичності мігрантів-арабів є іслам. Для них мечеть є не просто храмом, а й осередком етнічної самоорганізації. Проте релігійність українців, зокрема східняків, є переважно поверховою.

Та й взагалі потягу до самоорганізації переселенці не демонструють. Вихідці з Донбасу не створювали навіть земляцтв, якщо не рахувати політтехнологічних проектів Партії регіонів. Та й зараз – через півтора роки після початку війни – не існує жодної переселенської організації (на зразок татарського Меджлісу), яка б мала бодай мінімальну політичну вагу. Як свідчить практика, переселенці тримаються купи лише під тиском зовнішніх, переважно побутових, умов.

І це не дивно. Ще з 1990-х кримінально-комсомольські господарі Донбасу – майбутні «регіонали» - брутально знищували найменші паростки громадянського суспільства. Тому відповідних традицій у Донбасі не сформувалося, а нечисельні активісти-переселенці лего вливаються до українського громадського руху.

Переваги міграції

Ще один привід для тривоги – побоювання, що мігранти стануть нахлібниками. В Європі поширений погляд, що мігранти штурмують кордони ЄС, аби отримати соціальний пакет і сісти на шию платникам податків. Подібні закиди іноді лунають і в Україні на адресу переселенців, зокрема від чиновників. Разом з плітками про невдячних біженців це породжує в суспільстві занепокоєння, чи не будуть вихідці з Донбасу «об‘їдати» Україну.

Втім, навіть за великого бажання, зловжити підтримкою держави переселенці не можуть. Хоча б тому, що державна допомога є маленькою і отримати її вдається далеко не всім. Та й не всі по неї звертаються: за данимиМінсоцполітики, з 1 млн сімей переселенців по допомогу звернулися менше 400 тисяч. При цьому обсяг виплат досяг 1,4 млрд грн, тобто в середньому по 3500 грн на родину. Враховуючи нинішні ціни, на такі гроші можна хіба що не померти з голоду.

З житлом ситуація ще гірша: за оцінками волонтерів, лише один переселенець з тисячі отримує притулок від держави. Та й можливості самих волонтерів не безмежні. Не зважаючи на їхню героїчну працю, збирати допомогу навіть для армії стає все важче, не кажучи про переселенців. Фактично, більшість переселенців опинилися в ситуації жорстокого природного відбору, коли можна розраховувати лише на власні сили.

Читайте також: Негостинна Європа

Для деяких переселенців це закінчується трагічно. Проте в історичній перспективі ситуація складається на користь України, позаяк найбільші шанси почати нове життя мають найбільш конкурентоспроможні вихідці з Донбасу. Передусім йдеться про кваліфікованих фахівців, молодих та економічно активних – тих, кому нічого втрачати, але є, що запропонувати на вічтизняному ринку праці.

Тим більше, термін «тимчасово переміщені особи» стрімко застаріває. Конфлікт у Донбасі триває більше року – тому чимало переселенців змушені починати нове життя. Вже сьогодні українські ЗМІ переповнені матеріалами про успішних переселенців, які започатковую бізнес-проекти, роблять кар‘єру – коротше, облаштовуються на новому місці. І все це – в умовах жорсткого природнього відбору, ускладненого економічною кризою.

Отже, попри тяжкі наслідки російської агресії, Україна отримала потужний приток людських ресурсів. Фактично, переселенці знаходяться в ситуації всіх колоністів: або пан, або пропав. Тому в перспективі кількох років в Україні побільшає громадян, які уособлюють собою американський ідеал self-mademan. В тому числі, за рахунок вихідців з Донбасу – того самого регіону, який ніс на собі тавро патерналізму і відсталості.

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено