Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 серпня, 2015

Інша Росія

Небагато знайдеться політологів, у яких талант до метафоричності поєднується з проникливістю й точним аналізом. У когось проблеми з методологією, у когось із фабулою, як висловився б Умберто Еко.
Матеріал друкованого видання
№ 31 (403)
від 6 серпня, 2015

 Утім, один політичний аналітик і письменник може похвалитися аналітичними здібностями й водночас умінням використовувати вишукані метафори. Звуть його Андрєй Піонтковскій. Цього літа йому виповнилося 75 років. Піонтковскій позиціонує себе як непримиренного антагоніста Владіміра Путіна й путінізму. Він увів в обіг фрази на кшталт: «Усі ми — пил за вітром. І Путін наш президент…» або Путін «відкрито і демонстративно зраджував Росії з трупом Радянського Союзу». У безжальних, сповнених сарказму аналітичних нарисах Піонтковскій зображує Росію як країну, якій бракує любові і якій судилося опинитися в руках монстра, чий єдиний талант — залякувати цивілізований світ.

Однак Піонтковскій далекий від безнадії та фаталізму. Його полемічні нариси й політична аналітика сповнені іронії, дотепності, відвертості та відваги. Часом слова Піонтковского справді відгонять сумом і пригніченням, але це ненадовго. Щойно він знаходить слабке місце режиму, ми чуємо енергійний і міцний голос незламного й відданого інтелектуала та громадського діяча, який чудово знає, що не може собі дозволити відступитися від «правого діла». У радянські часи західні журналісти нерідко кепкували з радянологів і кремлезнавців — так їх тоді називали. Недаремно, адже більшість постулатів та узагальнень таких дослідників були оманливими й сміховинними. Нічого дивного в цьому немає. Адже дослідження закритого світу радянської політики, у середовищі підозріливості, параної та недовіри, потребувало особливого вміння розшифровувати символи влади й лояльності в Кремлі. Людей, які були наближені до померлого лідера або які прощалися з ним винятково урочисто, кремленологи вважали легітимними й більш-менш очевидними наступниками партійної влади і спадку.

Ми тисячу разів чуємо, що Захід слабкий, а Владімір Путін сильний, — усе це свідчить лише про страхи тих, хто це говорить, і їхню зневіру в нашій спроможності відстоювати ліберальні цінності та демократичну політику

Нині, на превеликий подив, світ так само близький до цієї темної магії сучасності, як і в радянські часи. Чуємо марні прогнози результату чи принайм­ні подальшого розвитку війни в Україні та спричиненої нею кризи у відносинах між Заходом і Росією. З одного боку, нагадує дежавю: російська політика стала закритою і непередбаченою, достоту як за СРСР. З другого — ця ситуація викриває неприємні тенденції в нинішній журналістиці. Одна з них — постання індустрії страху.

Ми тисячу разів за день чуємо, що Захід слабкий, а Владімір Путін сильний, ЄС невдовзі зазнає краху через банкрутство Греції, падіння України не уникнути, — усе це свідчить лише про власні страхи тих, хто це говорить, і їхню зневіру в нашій спроможності відстоювати ліберальні цінності та демократичну політику. Це не тільки викривлює реальність, а й створює умови, у яких нагнітаються страх і відчуття «зради», що, звісно, не допоможе нам позбутися нинішньої політичної напруженості, економічних проблем і моральних дилем.

Якщо слухати тих, хто нагнітає страх, то виходить, що нам слід привчатися панікувати. Щоб формувати громадську думку, маємо бути наляканими більше за інших. Як писав Ґюнтер Андерс 1960 року: «Не бійтеся боятися, майте сміливість боятися. Наважуйтеся лякати інших. Заразіть сусідів страхом, щонайменше рівносильним вашому». Це явище, здається, глибоко укорінилося у фанатизмі апокаліпсису, за визначенням Паскаля Брюкнера.

Читайте також :Чому російські турботи не наша проблема?

Тим часом у політичній аналітиці й коментарях Андрєя Піонтковского нічого подібного немає, натомість він, здається, намагається прищепити нам самовпевненість і тверезе мислення, які ми ризикуємо втратити. Якби мені довелося обирати кандидата на премію за інтелектуальну відвагу, аналітичний розум, поміркований оптимізм і вміння не втрачати надію, я не вагаючись назвав би ім’я Піонтковского. Моїй країні, Литві, вдалося вистояти й не піддатися масовому психозу, страху й паніці на тлі ядерного шантажу та інших провокацій з боку Росії лише завдяки таким авторам, як він.

Однак навіть Андрєй Піонтковскій, попри проникливість і блискучий розум, може не знати одного важливого моменту: у боротьбі проти путінізму ми ризикуємо не залишитися ані переможцями, ані переможеними. Путін і його гротескний режим, поза сумнівом, приречені, однак нам цей крах може обійтися перебуванням на межі війни й миру. Подібні малоінтенсивні конфлікти й постійна напруженість викликають безпрецедентну непевність навіть тоді, коли правда, правомірність і тяжко здобутий успіх на нашому боці.

Читайте також :Коли Росія прославить Сталіна

Саме тому варто подякувати Андрєю Піонтковскому не лише за нагадування нам, що йдеться про іншу Росію, де можна знайти таких захисників свободи та людської гідності, як він сам, а й за його безстрашність та оптимізм, адже саме цього найбільше бракує нашому неспокійному світу.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено