Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
5 серпня, 2015

Переконати український Донбас

Війна на Сході триває понад рік. Здавалося, попри очевидність розмежування на «своїх» та «чужих», агресорів та захисників, у місцевих жителів досі власна, альтернативна думка щодо подій.

«Це укропи по нас так гатили. Виїхали на танках у ліс і звідти по будинку снарядами», – Олег, один із нечисленних мешканців розстріляної на околиці Авдіївки висотки заходиться викривати й критикувати владу. Звичайний набір шаблонів. Тут тобі й злочинна хунта, і її посіпаки-журналісти, які щойно приїдуть – одразу обстріли, і військові-«каратєлі». Аргументів, уже традиційно, не чує. І глибоко переконаний у тому, що «хлопці з ДНР – свої, реальні захисники». Він живе у зрозумілому світі, де все просто й немає Мінська, демілітаризації, відведення артилерії. Подеколи десь удалині глухо гупає, часом, здебільшого вночі, прилітають снаряди. Під його вікнами, точніше під тим, що від них лишилося, постійно гуркочуть вантажівки, які вивозять уламки стін. Відносно неподалік – блокпост військових. Тут-таки – місцева міліція. Патрулює вулиці. Реальне фронтове місто. Він і чути не бажає про реформи, поліцію та іноземних інвесторів. Це для нього не аргументи, це дуже далеко. Натомість хоче, аби військові забралися з міста і припинили стріляти. Про те, що аналогічно мали б учинити «ополченці», яких він вважає мало не братами, не йдеться.
Утім, що далі від фронту, то «ліберальнішими» стають місцеві. У них уже плюралізм думок і шанс на альтернативний погляд.

«А як ти думаєш? У шахах теж пішаками жертвують», – знайомий житель Краматорська на ймення Андрій ділиться враженнями щодо останніх обстрілів Авдіївки, під час якого дісталось і місцевому коксохіму, й багатоповерхівкам.
«Могли ж і українці обстріляти. Ти не подумай, просто припускаю, – продовжує свою лінію він. – Та й узагалі я не проти України. І так нормально жилося. Я проти Порошенка». Подібні фрази вухо раз по раз ловить і в самому Краматорську. Найпотужніший аргумент у дискусіях щодо «нелегітимності Києва»: Януковича могли переобрати на виборах, а нинішній президент «прийшов за допомогою сили».

Читайте також: «Вершки республіки»

Трохи наївно, але зі столиці здавалося, що ставлення місцевих до влади загалом і держави зокрема мало б змінитися. Приводи є. Тут тобі й допомога від військових у прифронтових селах та містах, і гуманітарка, й волонтери, й місцеве керівництво наче чимось таки займається. Але частина люду й надалі говорить про «хунтистів». Причину такого явища розумієш доволі швидко. Ближче до лінії фронту не працює українське телебачення, важко знайти газети, журнали. Дехто й радий був би подивитися новини з України, але фізично не може цього зробити. На екранах натомість російське ТБ та «сводкі ополчєнія ДНР», а в продажу частіше зустрічаєш сканворди й жіночі журнали. Інтернету тут теж давно не бачили. А про мобільний і мови бути не може. Щойно перетинаєш невидиму лінію – зв’язок починає обриватися. Не тільки новини з телефона читати, а й подзвонити проблема.

Не ліпша ситуація і у Слов’янську. Не те щоб тут активно очікують на повернення Ґіркіна з Пономарьовим, але й нинішній владі не дуже радіють. Хтось сумує за поваленим Лєніним, хтось скаржиться на неремонтовані дороги. Пройшовшись містом, починаєш бачити, що теоретично, всі підстави для такої нелюбові є. На окремих вулицях досі по деревах розвішані обірвані дроти тролейбусних ліній, ближче до приватного сектору, як кажуть місцеві, «на Артема», розбиті мінами будівлі. Прямі докази війни: будинок із обваленим під’їздом від п’ятого до першого поверху, руїни сиротинця. Пошматовані уламками паркани можна не брати до уваги.

«Влада нічого не робить. Ми власними силами намагаємося дитбудинок відновити, шукаємо інвесторів, судимося, аби нас не ліквідовували», – працівники дитячого закладу, яких лишилося 20, перелічують свої біди. Уже без емоцій. Показують подвір’я, яке розчищали самотужки рік тому.

«Дотації? Допомога від держави?» – і регочуть. Питання про фінансову підтримку для постраждалих від обстрілів у мешканців Слов’янська викликає хіба що саркастичну посмішку.

У Семенівці, неподалік від міста, ситуація ще сумніша. Немов і не їхав звідти рік тому. Все той самий підірваний міст із наведеним понтоном, те ж таки розбите кафе при дорозі. Порожніми вікнами без фіранок дивиться на тебе трохи обгорілий корпус місцевої лікарні. Хіба що нові залізничні колії виблискують десь удалині на сонці.

Читайте також: Життя з «підселенням»

«Допомога від держави? Смієшся? Ми тут самі розгрібали завали. Комусь пособили меценати, комусь родичі. Були щасливці, яким анонімні спонсори повністю відновили будинки. Мені ще поталанило – мінами лише побило город. Тож збитків не так багато. А в когось тільки фундамент зостався», – це вже Віталій, житель Семенівки. Стоїмо з ним, розглядаємо пам’ятну дошку військовим. На перехресті – кілька авто з армійцями.

Приїхали до кафе, яке рік тому лежало в руїнах.«Власники ще сподіваються, що відновляться. Як на мене, марна справа. Хоча то їхні час і гроші», – чоловік хитає головою і йде геть.

За тиждень таких діалогів складається незбориме гнітюче враження, що місцеві почуваються нікому не потрібними. А подекуди бойовики з автоматами на російських бетеерах їм значно ближчі, ніж наші солдати й місцева влада. Як і раніше, більшість переконана, що десь у кабінетах мерій та ОДА несамовитими темпами й надалі пиляють бюджети замість ліквідовувати наслідки бойових дій. І цю недовіру не здолати обіцянками, яким тут уже ніхто не вірить.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено