Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 липня, 2015

Децентралізація: у пошуках зразків

Рано чи пізно довелося б це робити, то чому не зараз? Цікаво, чому так чи так довелося б? Бо нинішній те­риторіально-адмі­ні­стра­тив­ний устрій морально застарів, і застарів безнадійно. У цьому сенсі держава Україна досі залишається в чомусь покращеною, а в чомусь погіршеною УРСР – звіс­­но, з погляду не змісту, а форми, яка, погодьтеся, визначає чимало.
Матеріал друкованого видання
№ 29 (401)
від 23 липня, 2015

 Ця модель, коли всім керують згори, ретельно вирощувалася під сталінську імперію і цілком відповідала її потребам: будь-яке господарське рішення або ухвалювали в центрі, або з ним узгоджували. У СРСР, який був одним великим заводом (чи одним великим концтабором, залежить від позиції спостерігача), іншої можливості не існувало.

Люди старшого покоління пам’ятають спробу так званої хрущовської економічної реформи: наприкінці 1950-х було ліквідовано більшість союзних міністерств, а замість них створили територіальні господарчі об’єднання – раднаргоспи, в Україні їх було 14. Теоретично це мало пожвавити економіку; у реальності утворилася плутанина, бо партійна вертикаль ніяк не бажала втрачати конт­роль над усіма процесами, і найстрашнішим звинуваченням для керівників новоутворених одиниць було «місцювання», себто прояви нормальної господарчої самостійності, до того ж сказавши «а», ніхто не готовий був казати «б»: засоби виробництва залишались у власності держави. Реформу швиденько прикрутили, відновивши сталінську централізовану систему, а посланці з регіонів і далі штурмували всесоюзні міністерства й Держплан із метою вибити собі легші завдання й випросити преференції.

Після 1991-го мало що змінилося, нова Україна лише скопіювала колишні союзні органи (тоді в нас це називалося «розбудова держави», навіть журнал виходив із такою назвою), ну і, зрозуміло, втратила можливість керувати приватним бізнесом, але логіка збе­рег­лася. Тобто державної економіки давно нема, а логіка є, розумієте?

нинішній те­риторіально-адмі­ні­стра­тив­ний устрій морально застарів, і застарів безнадійно

Дилема поточного моменту така: якщо всі реформи проводити виключно згори, для керування цим процесом потрібен лідер виняткових моральних та вольових якостей, а де його взяти? Можна діяти протилежним чином: віддати пов­новаження на місця й чекати, доки там, у гущі життя, сформуються нові відносини, запрацює реальне самоврядування, визріють нові політичні еліти, не схожі на нинішніх зажерливих «баронів».

Можна поставити дитяче запитання: а з якого це дива місцева влада поводитиметься інакше, ніж зараз? Щодо цього ніякої гарантії, практика покаже. Тільки нині всі розуміють: «барони» мало на що впливають, їм залишається дерибанити те, що погано лежить. Можливо, коли буде більше повноважень і ресурсів, відповідати доведеться по-серйозному. Особливо якщо самоврядування страхуватимуть справді реформовані прокуратура, поліція та інші страшилки.

Видно неозброєним оком, що в нинішньому ентузіазмі стосовно «варягів» Україна орієнтується переважно на один позитивний досвід – грузинський. Це виправдано, бо на всіх посткомуністичних теренах не так багато ефектних, вражаючих прикладів успіху. До того ж Грузія – це якось ментально близько, зрозуміло: так би мовити, однокамерники, товариші по нещастю. Проте її поступ забезпечувався саме згори: без команди харизматичних революціонерів, які ламали через коліно патріархальні звичаї та звички, нічого не відбулося б.

Читайте також: Децентралізація: не те вирішення не тієї проблеми

Невтямки, чому свідомо відсувається на другий план не менш позитивний досвід не менш братньої Польщі? Там ус­піх «шокової терапії» не останньою чергою став можливий завдяки позбавленню цент­рального уряду функцій керування кожним дитсадком. Територіальна реформа здійснювалася синхронно з економічною: план Бальцеровича запущено наприкінці 1989 року, а 1990-го відбувся поділ усієї країни на найменші самоврядні територіальні одини­ці – гміни. Якщо вірити учасникам і очевидцям, перетворення рухалися знизу вгору, і це саме те, чого нам критично бракує. Сказати, що стартові умови у поляків були сприятливіші, ніж у нас, важко: інфляція 640% річних, пусті полиці магазинів, виробнича база та інфраструктура в руїні – все те, що ми пам’ятаємо на початку 1990-х і з чого хай там як виборсалися. Припустити, що польська ментальність чимось принципово відрізняється від української, теж важко. Хіба що потужніша пам’ять традиції, зокрема й традиції демократії, сильніша віра в можливість відродитися.

Зрозуміло, що ділитися владою ніхто не хоче, це базовий інстинкт політичного класу. Спокусити його можна тільки одним: хочете, щоб акції протесту збиралися не біля Адміністрації президента, а біля місцевої ради?   



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено