Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 червня, 2015

«Немає в мені ані сорому, ані сумління, тому воно мене не мучить»

Зиґмунт Бауман розробив теорію адіафоризації свідомості. У критичні періоди історії, в часи повстань або масштабних соціальних змін люди частково гублять чутливість і припиняють сприймати інших за принципами етики. Просто ставлять крапку на етичних взаєминах з іншими. Ці «інші» не обов’язково перетворюються на ворогів чи демонів, радше на статистику, обставини, перешкоди, фактори, неприємні дрібниці або незручні ситуації. Однак із цими «іншими» не хочеться зустрічатися віч-на-віч, усміхатися їм або повертатися до них, щоб визнати їхнє реальне існування.
Матеріал друкованого видання
№ 24 (396)
від 18 червня, 2015

Особи, які на більш чи менш тривалий час утратили чутливість, не потвори. Вони просто вилучили деяких людей або цілі групи із зони своєї чутливості. Античні стоїки Греції, а згодом релігійні реформатори та філософи епохи Відродження, вважали, що деякі речі не відіграють жодної ролі й не мають жодного значення, тож не існує сенсу сперечатись і боротися через них. Ці неважливі речі грецькою називались «адіафорон». Наприклад, у листі Філіппа Меланхтона до Мартіна Лютера адіафороном названо католицьку літургію, а це означало, що дискутувати про неї марно.
27 квітня 1942 року Джордж Орвелл зробив у своєму воєнному щоденнику запис про вибірковість уваги, пам’яті й чутливості. На його думку, «ми тонемо у бруді. Спілкуючись із людьми, які мають певну позицію, або читаючи їхні тексти, я відчуваю, що інтелектуальна чесність і збалансовані оцінки зникли з лиця землі. Усі вони мислять аналітично, розглядають «справу», навмисно нехтуючи думкою опонентів, понад те, виявляючи абсолютну нечутливість до будь-яких страждань, окрім власних і своїх друзів… Усім бракує чесності й сердечності у ставленні до людей поза колом найближчих інтересів. Водночас найбільше вражає те, що залежно від політичної вигоди співчуття можна увімкнути або вимкнути, наче воду в крані».

У критичні періоди історії люди частково гублять чутливість і здатність сприймати інших за принципами етики

Таким чином, Орвелл майстерно описує механізм ціннісного й етичного нейтралітету, що дає нам змогу вибірково підходити до болю та страждання інших і лежить в основі схильності «вмикати» й «вимикати» чутливість, що робить нас подібними на досвідчених операторів, які працюють із машинами, а не розумних і здатних відгукнутися людських істот. Адіафорон, власне, полягає в мовчазній відмові від етичного виміру в людських взаєминах. Такий механізм «відмови й повернення» (термін Арнольда Тойнбі, щоправда, трохи змінений) демонструє вразливість, слабкість, непередбачуваність і універсальну цінність людської гідності й життя.

Одна із тривожних тенденцій, що ховаються в цьому мінливому злі, – поведінка аморальних політичних опортуністів, котрі маскуються під мучеників та нонконформістів і для котрих фашизм, радикальний націоналізм чи будь-яка інша форма нехтування свободою і людською гідністю видається лише способом épater la bourgeoisie. За цією позицією стоять цілковита моральна порожнеча й безсоромність.

Російському письменникові Едуарду Лімонову, який прославився стрільбою з кулемета по Сараєву в облозі, а ще – повним пригод життям у Нью-Йорку й Парижі, вдалося не тільки створити неофашистську політичну партію в РФ, яка певний час була в опозиції до Кремля та Владіміра Путіна, а й переманити на свій бік лібералів і демократів, а відтак, зрештою, проголосити того ж таки Путіна своїм героєм. Неабиякий довгий і звивистий шлях: від фашизму до фашизму через богемне життя й дисидентство.

У художній автобіографії «Це я – Едічка» Лімонов пише: «…немає в мені ані сорому, ані сумління, тому воно мене не мучить». Саме тому Маша Ґєссен писала про Лімонова так: «Характерний для нього брак переконань – типова особливість людей, які виросли в Радянському Союзі, де виживання залежало від уміння йти за мінливою партійною лінією. Різниця лише в тому, що більшість як у СРСР, так і в путінській Росії змінювала погляди для то­го, щоб вписатися, а Лімонов – щоб відрізнятися від позиції більшості в певний період».

Цей парадокс виявляється ще і в суперечностях на кшталт «зобо­в’язання без моральних зобо­в’я­зань» або «політично незаангажованого ангажування», перегукуючись із ідеєю про «несоціальну соціальність» Іммануїла Канта. Позиція Едуарда Лімонова – глибока аморальність за відсутності відчуття провини або сорому – цілком у річищі теорії про адіафоризацію свідомості.

Тож диявол у політиці – зовсім не фантазія. Він має багато облич, і одне з них – підривання та знищення універсального або принаймні прийнятного соціального та морального порядку. Диявол може з’являтися під виглядом утрати пам’яті й чутливості внаслідок масового психозу. Обидві подоби широко представлені в сучасній Росії – країні, чиї письменники гостро відчували і яскраво описували зло, як силу, що не нехтує людською гідністю, пам’яттю, чутливістю, єднанням і співчуттям. Вочевидь, Едуард Лімонов до них не належить. Він обрав зло лише для того, щоб відрізнятися від більшості, і, хоч як це парадоксально, опинився поміж натовпу, охопленого масовим психозом.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено