Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 червня, 2015

Навчитися терпіти

Чимала кількість українців живе з таким настроєм, ніби вони потрапили в якийсь поганий сон, що неодмінно має скоро скінчитися. Ну, так — фінансова криза, ну, так — війна, ну, так — корупція. Але ж іще трохи — й все буде гаразд, й знову гривня буде по 8, і в магазині можна буде знову скупитися на 200, а не 500 грн. Ще трошки — й знову повернеться старе мирне життя. А не повернеться. Ніколи. На Україну очікують темні часи — це не якесь згущення фарб, а просто констатація факту. Й найбільше шансів не зійти з розуму й залишитися успішними мають ті, хто вміє бути терплячим і розуміє сутність процесів, які відбуваються навколо.

Варто нарешті визнати — всі райдужні сподівання кінця лютого 2014 року можна вкотре забувати. Якщо в України й був шанс на швидкий ривок, то його спочатку підгризла Росія початком військової агресії, а далі в справу вступила рідна бюрократична система, що зубами тримається за усталений порядок речей, бо в іншій системі координат фізично існувати не зможе.

Тому найближчі роки будуть дуже складними. Економіка не буде підніматися, чи навіть якщо й буде, до кишень звичайних громадян це доходити майже не буде. Так вже сталося («Случайность? Не думаю»), що саме на середину 2010-х припав остаточний кінець терміну придатності всієї пострадянської системи УРСР, який ми називали економікою України. Війна з Росією просто прискорила цей процес. Нема більше важкої металургії взірця початку ХХ століття, на якій зароблялася левова частка коштів у наш бюджет й яка зжирала астрономічні обсяги російського газу, за який платили всі громадяни цієї країни зі своєї кишені. Раптом виявилося, що Україна вже балансує на межі другого та третього світів, що в нас є тисячі людей, які пристрасно ненавидять власну Батьківщину й готові йти вбивати своїх співгромадян за міфи, навіяні російським телебаченням.

Читайте також: А нам своє робить

Але ж як важко розставатися хоч з якоюсь стабільністю, яка таки наступила за 2000-ні після буремних 1990-х… Так, всі лаялися на кухнях, так, всі розуміли, що ця система нежиттєздатна в будь-якій більш-менш серйозній перспективі. Однак якось воно там вже прокатувало, і в Туреччину з Єгиптом навіть виходило їздити. А за останній рік все це ухнуло в тартарари. В найкращому випадку хоч якесь реальне покращення почнеться не раніше за 2-3 роки, а то й всі 5-7.

Але ж українці, розбурхані останніми подіями, хочуть всього й одразу. Як це Порошенко не поборов корупцію? Чому це Яценюк не закрив всі конвертаційні центри? Як так вийшло, що Турчинов москалів не розбив? Й не просто хочуть — вимагають й готові навіть до активних дій. Знесли твій незаконний МАФ? Давайте перекриємо вулицю чи поб’ємося з ментами. Не можемо самі прибрати під’їзд? Давайте вимагати зброї та вішати всіх, хто з влади.

Ось тут і закопаний собака. Будь-які реформи можливі лише тоді, коли люди згодні терпіти тимчасові негаразди заради досягнення якоїсь великої мети. Зрозуміло, все це пишеться зовсім не для того, аби толерувати нинішню владу чи купу відверто корупційних дій, які вона робить. Але зараз не про владу. Зараз про те, наскільки українці готові потерпіти заради того, щоб згодом жити краще. Безболісно не вийде — прийдеться різати по-живому. Понад те — зараз цей процес ще навіть і не починався, коли реально почати скорочувати державний сектор чи саджати корупціонерів, чи закривати нерентабельні підприємства — ось тоді все й почнеться по-справжньому. Ось тоді поллються потоки «зради», ненависті та прокльонів щодо влади.

Читайте також: Коли ж прийдуть нові українці?

Власне, будь-яке реформування матиме успіх тільки тоді, коли переважна більшість населення погоджується взяти в цьому участь та дає певний карт-бланш реформаторам. Так, наша влада поки що й близько не нагадує реформаторів, але, з іншого боку, більшість суспільства абсолютно не готова терпіти заради цих реформ. Ну, хіба на словах.

Тому ситуація дуже проста — українцям варто навчитися терпіти. Не мовчазно підставляти шию під ярмо чи мовчати, коли поруч коїться злочин, аж ніяк. Ні, мова йде про те, щоб у глибині душі кожен українець розумів, що може й буде погано, але тому нема ради. Треба пройти крізь випробування, щоб потім жити краще. Й в цих випробуваннях нерідко далеко не тільки влада. Якщо будемо рипатися й кричати, нас очікує доля Латинської Америки, яка вже понад століття не може вибратися із зачаклованого кола революцій, переворотів та хунт. Бо там гарячі південні хлопці не вміють терпіти. А ось чи вміємо ми, буде зрозуміло найближчими роками.

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено