Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 червня, 2015

Зіткнення цивілізацій

Я використав для своєї статті назву книжки американського політолога Семюела Гантінґтона, яка в Чехії вийшла у 2001 році. Це глибокий аналіз світової політики по закінченні Другої світової війни. Праця нажила собі чимало критиків. Одні звинувачують її автора у ксенофобії, тому що він протиставляє культури, релігії та народи. Інші критикують за спрощений підхід, бо поділяє світ на вісім антагоністичних цивілізацій. А для мене книжка цікава саме прогнозом стосовно того, що Україна – переломна територія, де зустрічаються православна й західна цивілізації, що обов’язково призведе до конфліктів.
Матеріал друкованого видання
№ 22 (394)
від 4 червня, 2015

15 років тому я зовсім не розумів, про які зіткнення й конфлікти пише політолог Гантінґтон, проте сьогодні його роздуми доводиться сприймати серйоз­­но. Перші тривожні сигнали в цьому напрямку я помітив, коли з Москви почала поширюватись ідеологія під назвою «русскій мір». До нього входять усі території, де живуть росіяни, а на перше місце агресивно висувається РПЦ як інструмент цивілізаційної та культурної експансії поза територією Росії. З погляду політології досить зрозуміло, що програма імперіалістичної, великодержавної політики Російської Федерації не може бути успішною без комплексної та динамічної ідеології. Такої, яка не просто об’єднала б людей для спільного походу проти утопічних цілей, а й виправдовувала б усі кро­­ки лідера та керівництва держави. «У цьому нічого нового, – кажуть історики. – Одного разу така політика вже опинилася на звалищі історії в результаті Нюрнберзького процесу 1945–1946 років». А чим завершиться путінізм у часи ядерної зброї? Так звучить питання сьогодні.

Не маю жодного сумніву стосовно того, хто переможе. Зупинити прогрес не під силу нікому

«Русскій мір» – це ідеологія, що виправдовує агресію РФ проти найближчих сусідів і ностальгію за радянським минулим, а ще підтримує брехливу пропаганду та аморальні дії російських політиків усередині країни й зовні. Проте не можна вбачати проблему лише в ідеології та пропаганді. Адже їм у ХХІ столітті вірять і освічені та цивілізовані люди. Чому росіяни дозволяють обманювати себе?

Цілими століттями росіяни розвивалися як народ відсталих невільників без будь-яких прав. Вони звик­ли до масового терору, екстремізму, міліцейських переслідувань та життя в брехні. Це призвело до розчарування та комплексів меншовартості. Глибоко всередині сучасної людини ми можемо віднайти риси сильно ображених рабів, що прагнуть помсти. У всьому покладатися на державу, боятися ворожого навколишнього світу, який щосили домагається поразки РФ, – це типові атрибути рабської психології, яка і є причиною відсталості Росії у світовому масштабі. На жаль, сьогодні в цій країні ми знайдемо насамперед не самодостатній, культурний народ із високим рівнем самосвідомості, а в абсолютній більшості закомплексованих нащадків колишніх невільників.

У Росії досі ще багато людей із радянською шизофренічною психікою. «Нехай існує Україна, проте українці з їхніми мовою, культурою та національним самоусвідомленням нам не потрібні. Ми не дозволимо, щоб Україна дружила із Заходом й показувала нам, як можна жити в процвітанні й свободі», – кажуть росіяни, з ностальгією прагнучи назад у комунізм.

Американський політолог не занурювався у своїй книжці аж так глибоко, бо аналізував проблеми збройних конфліктів у всьому світі. Однак українські події останніх трьох років, безперечно, підтверджують, що Гантінґтон має рацію. Треба тільки трохи уточнити поняття. Конфлікт в Україні – це зіткнення російської реакційної, імперіалістичної, постколоніальної та посткомуністичної псевдоцивілізації з вільним, демократичним, процвітаючим і цивілізованим світом.

Не маю жодного сумніву стосовно того, хто переможе. Зупинити прогрес не під силу нікому, а прагнення людей до свободи, демократії та процвітання непереборне. Проте боротьба за перемогу України має багато різних форм. І головне в ній – щоб українці насамперед звитяжили самі над собою. Починати слід із «дрібниць щоденного життя». Не толерувати найменших ознак корупції, активно захищати закони та їх дотримання всіма включно з чиновниками та політиками. Вимагати порядку і сприяти його створенню у своєму найближчому оточенні: будинку, ліфті, ЖЕКу, магазині, на ринку, в громадському транспорті, під час розрахунку плати за електроенергію, в медицині та сфері послуг, у політичних партіях, релігійних та громадських організаціях… Українцям варто заснувати таку собі власну «партію порядку», за гасло для якої можна взяти вислів фундатора Чехословаччини в 1918 році, президента Томаша Ґарріґа Масарика, дуже актуальний на той час: «Не боятися й не красти!».



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено