Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
30 травня, 2015

Східне партнерство: далі буде?

Нещодавній ризький саміт був цілком прогнозованим. Ми почули від багатьох людей, що вони не вірять у європейську солідарність через розкол ЄС і брак політичної волі у справі України та Грузії, однак це не кінець світу. Мушу сказати, й аж ніяк не кінець Східного партнерства. Натомість це новий етап історичного іспиту для України на терплячість, силу волі та рішучість.
Матеріал друкованого видання
№ 21 (393)
від 28 травня, 2015

Кілька років тому я обговорював Східне партнерство з польськими колегами в Гданську. Один із них був переконаний, що згадана програма – це не більше ніж компромісний варіант, який допустила Німеччина після грузинсько-російської війни 2008 року. Насправді щодо пострадянських республік ЄС не мав ніякої політики. А беззмістовна, хоч і гарна та прониклива риторика не може замінити ефективну стратегію.

Практично від початку програма «Східне партнерство» була дивною сумішшю суперечливих, ба навіть несумісних елементів. Наприклад, для Азербайджану відносини зі США набагато важливіші за відносини з ЄС; Вірменія завжди намагалася маневрувати між високими ставками в орієнтованій на Росію зовнішній політиці та ЄС, США, навіть Іраном як противагами такої одновекторності; Білорусь майстерно застосовує у відносинах із ЄС метод батога і пряника, то зближаючись, то віддаляючись від РФ.

Варто чітко прояснити: від початку Східне партнерство сприймали серйозно лише три країни, які з усіх сил намагалися дотягнутися до визначених ЄС стандартів. Це Грузія, Молдова та Україна. І свою позицію вони досі не змінили. Було б цілком справедливо продовжувати програму заради них. На відміну від Азербайджану, Вірменії та Білорусі, які користаються зі Східного партнерства для маневрування і внутрішніх та регіональних ігор, Грузія, Молдова й Україна, здається, зробили свій історичний вибір на користь ЄС.

Якби на початку 1990-х хтось сказав мені, що років через десять Литва стане повноцінним членом ЄС і НАТО, я сприйняв би таку людину за божевільну

Вочевидь, вільнюський саміт Східного партнерства 2013-го був перспективнішим та ефективнішим порівняно з ризьким. Хоч би як ми намагалися нині втішити й підбадьорити себе та друзів із сусідніх країн, цьогорічний саміт насправді засвідчив, що європейська політика щодо Грузії, Молдови та України вимагає обов’язкових змін і реформ. Для вирішення цієї проблеми добре було б пригадати минулий досвід Литви у відносинах із ЄС. Після повернення незалежності Литви 11 березня 1990-го лідери навіть не сподівалися, що її, як і дві інші балтійські країни, невдовзі приймуть до європейської родини. Звісно, литовці надіялися дотягтися колись до такого рівня, але ніхто не вірив, що це станеться в найближчому майбутньому. По-перше, ми добре розуміли, що нам далеко до політичних і соціальних стандартів Заходу за економічними показниками, соціальним добробутом, дотриманням прав людини, прозорістю тощо. Хоча ніхто не сумнівався в демократичності політики Литви, вільних і справді демократичних виборах, чіткому поділі влади, потрібні були переконливіші докази того, що країна розвивається і назад вороття немає. Щоб усвідомити усе це, нам знадобився час.

Читайте також: Ніхто нас не зливає

Ми знали, що довоєнна Литва була більш-менш інтегрована до західної торгівлі й економіки, чого не скажеш про сферу безпеки. Ми також знали: США і більшість демократичних держав завжди вважали, що країни Балтії були окуповані й анексовані СРСР. Щоправда, вони це бачили радше в дусі сумного фаталізму, щось на кшталт: «Так, ми, звісно, знаємо, як це було жахливо, але що ж вдієш?». Окрім того, європейські можновладці весь час надсилали сигнали, мовляв, балтійці мають переконати Захід, що йому варто зіграти в цю, вочевидь, нелегку й невеселу гру.
Якби на початку 1990-х хтось сказав мені, що років через десять Литва стане повноцінним членом ЄС і НАТО, я сприйняв би таку людину за божевільну. Усе, на що ми сподівалися, – це мати світло в кінці тунелю – те саме, чого прагне Україна, щоб жити й діяти. Однак усе сталося набагато раніше, ніж сподівалася більшість литовців і балтійців загалом. І не варто списувати це на якесь диво. Річ у тому, що весь політичний клас країни об’єднався навколо великої мети. Коли й було якесь диво в історії вступу Литви до ЄС і НАТО, то воно полягало в повній солідарності щодо його необхідності. Литовські політики відклали всі непорозуміння та конфлікти навколо суперечливих інтерпретацій минулого й намагань визначити, хто був справжнім патріотом у країні за радянського панування.

Читайте також: Саміт Східного партнерства: без ілюзій і розчарувань

А головне в цій заплутаній історії те, що колишній лідер Комуністичної партії Литви і тодішній президент країни Альґірдас Бразаускас сприймав ці стратегічні плани із таким самим ентузіазмом, як і герой боротьби за незалежність, що заклав підвалини сучасної Литви, Вітаутас Ландсберґіс.
Власне цього має домогтися український політичний клас – беззаперечної підтримки реформ у державі, хоч би якими болісними та складними вони були, а також абсолютного єднання політиків у питанні сутності існування України: її майбутньої безпеки та процвітання в ЄС (і, можливо, у НАТО).
Заходу не потрібно розбиратися зі своїм ставленням до України та Росії. Реальні умови й факти на місці – це найдієвіші методи переконання себе та інших.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено