Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 травня, 2015

Камінь на шиї

Серед оглядачів тиха паніка. Незалежно від того, чи встигне Рада до канікул ухвалити зміни до закону про місцеві вибори, чи вдасться коаліції (вельми умовній, як давно очевидно) закласти туди запобіжники від маніпуляцій, вже у всій своїй невблаганності постає загроза «ригівського» реваншу.
Матеріал друкованого видання
№ 20 (392)
від 21 травня, 2015

 «Ригівського» теж умовно, йдеться лише про те, що старі еліти, неситі й глибоко байдужі до долі країни, які розпоряджалися нею всі ці роки й лише остаточно оформилися в період царювання Януковича, отямляться від переляку й наочно продемонструють свою всемогутність. І тоді вже всі оголошені реформи, зокрема з децентралізації, можна буде ховати на радість східного й розчарування (а може, й полегшення) західних сусідів.

Е ні, відспівувати демократію в Україні зарано: тут, як знову-таки показує практика останніх років, чимало несподіваних факторів, зокрема у вигляді громадянського суспільства, що зароджується або вже народилося. Але зараз є нагода ще раз поглянути спокійним, неупередженим оком на те, чому, точніше, кому власне доведеться протистояти. У СРСР усе було просто: кажеш «номенклатура» й бачиш дядечка в немодному костюмі зі скляними очима, який понад усе боїться припуститися ідеологічної помилки або не виконати плану.

Проблема не в апетитах «нової шляхти», а в категоричній нездатності її в цілому займатися чимось, окрім самозбагачення

Тобто страх зробити щось не те й не так був його домінантою впродовж усього партійного життя. Нинішній номенклатурник у стильних лахах не боїться нічого, крім прогнівити вищу ланку харчового ланцюжка, у який він вбудований. Решта йому дозволена. Сенс його існування – годуватися самому та забезпечити безперешкодне годування тим, хто поставив його на ту чи іншу позицію. Позиція може бути різна: у бізнесі, у владі, у правоохоронних органах, у суді – головне, щоб ти вписався в систему. А сентиментальні дрібниці, як-от виконання обов’язку перед громадою та майбутнє країни, визнаються такими, що заздалегідь позбавлені сенсу.
Проблема не в апетитах «нової шляхти» (зрештою, згадаймо скандал у США з бонусами, які платили самі собі директори збиткових банків), а в категоричній нездатності її в цілому займатися чимось, окрім самозбагачення. Ми на пальцях однієї руки можемо перелічити вдалі інвестиційні проекти вітчизняного бізнесу. Що ж стосується масштабних державних програм, наприклад напередодні футбольного чемпіонату, то пасажири швидкісних потягів досі згадують ефективних менеджерів, зупиняючись посеред поля й вимушено пересідаючи в докапіталістичні електрички.

Читайте також: Коли ж прийдуть нові українці?

Після того як міжнародні донори зафіксували критичний брак реформ в Україні, настає протверезіння: правлячий клас сам по собі не здатен знищити засади власного добробуту, адже те, що через непорозуміння називається корупцією, насправді є інституціалізованою технологією перерозподілу суспільного багатства незалежно від того, наскільки ті чи інші представники цього класу володіють англійською й не викликають почуття сорому, коли опиняються поруч із західними політиками. І виникає прозріння: нинішні лідери – найкраще, що може запропонувати кадровий резерв нової номенклатури, – і є каменем на шиї країни.

Звісно, треба створити умови, щоб красти було собі дорожче, але наявними кадрами це зробити неможливо, а інших немає (принаймні немає в достатній кількості). Понад те, нова шляхта розмножується, готуючи собі поповнення. Не хочу піддавати сумніву свободу людської волі, але є багато запитань як щодо фахового рівня, так і щодо мотивації новоспечених спеціалістів, які пройшли сувору школу життя де-небудь в Одеській юридичній академії імені Сергія Ківалова чи Ірпінському податковому університеті імені Петра Мельника.

Потрібна не просто люстрація, а чітке розуміння широкими масами, чому необхідно позбутися всіх представників колоніальної адміністрації та їхніх ментальних, а подекуди й фізичних нащадків у владі (бажано й у бізнесі). Йдеться не про мстиве покарання, а про почуття самозбереження. Широкий світогляд, освіченість, кваліфікація, цікавість до життя, здорове честолюбство, активна етична складова, патріотизм, який не вичерпується носінням вишиван­­ки, – усе це не благоглупості, а необхідні кваліфікаційні вимоги до тих, кому судилося розвернути країну за крок від точки неповернення.

Читайте також: Європа подає сигнал утоми

Проблема моменту в тому, що реально існуючих носіїв цих чеснот більше цікавлять зараз (а може, й узагалі по життю) не позиції у владі чи бізнесі, а постачання на фронт тепловізорів і тушонки та організація просвітніх акцій. Доки громадські активісти не усвідомлять себе як єдиний кадровий резерв для порятунку країни, а сам порятунок її від внутрішнього ворога як мету, не менш гідну, ніж оборона від зовнішнього, доля України й далі буде під загрозою.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено