Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 травня, 2015

Куликове поле катакомбного періоду

На 2 травня дехто очікував в Одесі повторення торішньої трагедії. Хтось пророкував харківський сценарій, коли під час масового мітингу прогримів вибух і загинули люди. Потрапивши на Куликове поле, розумієш: максимум, що тобі загрожує, – часом неадекватні й агресивні індивіди, які прийшли не так згадати про загиблих, як поговорити про міфічних фашистів і бандерівців, що ввижаються їм ледь не за рогом кожного будинку.
Матеріал друкованого видання
№ 18 (390)
від 7 травня, 2015

«Відомо, хто все це зробив: бендери й фашисти», – із непохитною впевненістю каже одна пенсіонерка іншій. Заодно вони переконують, що до подій на Донбасі зокрема та й в Україні загалом причетна всюдисуща Америка.
У цей момент накриває стійке відчуття дежавю. Рік тому на Куликовому полі майже такі самі бабусі переконували в тому, що до пожежі у Профспілках свою руку доклали «бендери» й фашисти, які приїхали із Західної України кількома поїздами, і без «Госдєпа» тут не обійшлося. За 12 місяців тези в проросійських активістів не змінилися, хіба що віра в наявність серед проукраїнських сил палких прибічників Беніто Муссоліні стала сильнішою. Нею ж вони ладні виправдовувати будь-які вчинки, починаючи від побиття людей і завершуючи вій­ною на Сході. Проросійськи налаштовані активісти, чи як їх толерантно називають в Одесі «активісти Куликового поля», ледь не моляться на бойовиків із Донбасу, очікуючи, коли вже «ополчення» прийде до Південної Пальміри і принесе із собою всюдисущий «русскій мір».

«Нічого, в нас у катакомбах припасено вже. І стріляти ми навчились. І вишколи проходимо. Народ у нас серйозно налаштований. І російських військових катакомбами проведемо – ніхто не дізнається до останнього моменту. Це ж свого часу так ці фашисти до Будинку профспілок потрапили – під землею», – у якомусь нездоровому фанатичному запалі розповідає жіночка в червоній куртці. Те, що у своїй любові до насилля вона так подібна до ненависних фашистів, її, здається, абсолютно не бентежить. Не витримую, намагаюся їй пояснити, що людське життя – найвища цінність, а війна – це не «казакі-разбойнікі», а цілком реальні трупи й відірвані кінцівки, важкі вуличні бої та реактивна артилерія, яка перемелює на фарш усе, що потрапляє до зони ураження. Марно. Вона не чує і далі хвалиться своїм умінням стріляти й вбивати, якщо знадобиться.

Проросійські  активісти ледь не моляться на бойовиків із Донбасу, очікуючи, коли вже «ополчення» прийде до Південної Пальміри

Частка таких унікумів серед одеситів, здається, не змінюється впродовж року. А саме місто за наст­роя­ми досі поділене надвоє: частина людей воліє відмежуватися від «братнього» народу (і якомога швидше), частина ж радо кинеться в обійми «старшого брата» за першої-ліпшої нагоди. На останніх не діє навіть досвід Донбасу, де після приходу «солдатів-відпускників» знищено інфраструктуру, а міста в руїнах. Ті самі наївні бабусі свято вірять, що Одесу така доля омине і снаряди на будинки не падатимуть.

«Кажу тобі, нас уже готують до того, що одного разу нам скажуть: народ, ви перейшли до Росії. Ти лише подивися: за останній рік у нас будинки зводять, ремонтують дороги, сквери відновлюють. Думаю, що на рівні міськради вже все вирішено. Просто одного дня прокинемося, а нас перед фактом поставлять», – радо каже одна з пенсіонерок. Проста думка, що так мало б бути завжди і це просто робота комунальників, до її обивательської голови пробитися не може.
За такою фанатичною вірою на Куликовому забувають про вбитих у центрі міста проукраїнських активістів, які просто збиралися пройти маршем на підтримку єдиної України. Якщо торік про них згадували хоча б мимохідь, розповідали, що вони «невинні жертви» тих самих фашистів, то тепер монолітний образ «Одеської Хатині», як називають пожежу у Профспілках любителі Росії, застить очі. Згадують про розстріляних лише після питання в лоба. Мовляв, «а як же люди, вбиті на Дерибасівській з вогнепальної зброї? Вони ж були першими жертвами». Твої співрозмовники зависають на кілька секунд, а потім починають форматувати нову інформацію під уже вик­ривлено-збочений власний світ, у якому все зручно, зрозуміло і є страшний ворог, що їсть дітей та ґвалтує бабусь.

Читайте також: Роковини в Одесі: притлумлена агресія

«Людей зіштовхнули лобами, ляльководи сидять нагорі», – починають конспірологічні замовляння проросійські мітингувальники. Виходить не надто переконливо.

У цей самий час на Соборній згадують усіх жертв травневого побоїща, покладають квіти й вінки на місця загибелі людей. Без палкої фанатичної ненависті до опонентів проводять нетривалий мітинг і розходяться.

Утім, є в розділеному світі двох Одес – проукраїнської і проросійської – третя. Альтернативна. Із залитою вогнями Дерибасівською, закоханими пароч­ками, що неспішно крокують бруківкою, яку рік тому хтось виколупував із землі, щоб було чим відбиватися від невідомих з автоматами. На лавах попід будинками різномасті компанії з гітарами всіх можливих кольорів і фасонів. Нестрійні голоси мугикають пісень. Тут немає війни, немає поранених чи загиблих, немає 2 травня. І в цій Одесі все спокійно. 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено