Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
29 квітня, 2015

Самоствердження щурів за рахунок динозаврів

Повторити: Таке вже було. І не раз. На жаль, ці уроки українці проходили доволі часто, але засвоїти їх до кінця так і не зуміли. Можливо, не зуміли. Принаймні на це дуже сподіваються всілякі там нащадки Троцьких, Винниченків і інших творців історії, яких іноді нам підкидає лиха доля.

Роззброювати один з найбоєздатніших підрозділів армії у переддень можливого наступу супротивника  можуть лише ідіоти або відверті вороги. Це правда, але не повна. Займатися такою дурнею можуть ще імпотенти від політики, від влади і від армії, які розуміючи своє каліцтво намагаються в такий спосіб його приховати. Їм байдуже, як складеться доля країни і народу, якому не пощастило мати цих істот за еліту, вони про таке не думають і таким не заморочуються. Коли Винниченко і Ко роззброювали століття тому українську армію вони навряд чи переймалися майбутнім України. Соціалістичний маразм тоді приваблював їх більше і цінувався ними дорожче, аніж океани сліз і крові власних братів та сестер. Петлюра і Ко знищуючи полковника Болбочана завойовника Криму і найталановитішого полководця тих часів, також мало думав про перемогу, бо слава полковника яка наступала йому на п’яти і затіняла його була ненависнішою від цілої більшовицької армії. Чим закінчилася ця війна за самоствердження щурів за рахунок динозаврів, усі   чудово пам’ятають, бо наступні сі- десятків років перетворились на справжнє пекло, яке цілком реально можна було оминути. Варто було лишень декому для думання використовувати не свої філейні частини, а речовину сірого кольору, заховану в глибинах черепної коробки.

Чи повторимо ми нині «подвиг поганих предків», чи знову будемо переживати ганьбу розбрату, руїни і поразки, вирішувати всім нам. Бо хто хоче зіграти роль Петлюри і Винниченка, вже й так приблизно зрозуміло. Яка при цьому у них мотивація і аргументи можна здогадатися, але це не дуже й цікаво. Важливий результат, а він якраз може бути найжахливіший за всю історію, бо здатний навіки поховати всі мрії народу виплекані століттями боротьби за існування.

Чи повторимо ми нині «подвиг поганих предків», чи знову будемо переживати ганьбу розбрату, руїни і поразки, вирішувати всім нам

Можна скільки завгодно вибудовувати теорії та конструювати версії, чому так відбувається, хто винен, хто дав наказ, навіщо і т.д. Тільки все лежить на поверхні. Як показує досвід іноді легше змінити влад,у ніж знайти відповідь на причини чужих розладів. Бо навряд чи комусь цікаво нині, чому Ющенку свого часу не вдалося. Хлопці, які нині намагаються різати з себе реформаторів і революціонерів від політики нічим не кращі від Ющенка і нічим не гірші. Це продукти того самого комбінату, і в них також нічого не вийде, це вже видно неозброєним оком. Чи вони вирішили в такий спосіб перевести стрілки чи просто відігратися, чи може стали фішками у чужих забавах, вже й не цікаво. Результат буде один.

Тільки цього разу звична схема може й не спрацювати, Січ зруйнувати не вдасться, козаків не роззброять і полковника не розстріляють. Нація таки засвоює уроки. Повільно, але засвоює. І чужа імпотенція вже не викликає у неї такого співчуття, як раніше, навіть зважаючи на регалії. Можна, звісно, спробувати зіткнути лобами вояків, які ще місяць тому прикривали одне одного в пекельному бою, можна пробувати руками одних роззброїти інших і навіть змусити одних в одних стріляти. Але цим все не закінчиться з цього все і почнеться і хто цього не розуміє хай йде ставить за себе дурня свічку і замовляє парастас…

Читайте також: Порошенко-1 чи Ющенко-2? Чи повторить президент помилки 10-річної давнини

Нація уже виросла з коротеньких штанців, випрямила спину, зняла окови і що найважливіше, полюбила справжні чисті запахи. Запах вогню і запах ворожої крові, які в сумі дають п’янючий аромат свободи, що дорожчий за всі багатства світу. Не кажучи вже про понти вискочок і невдах.

Дуже хочеться вірити, що на цій тупій провокації з добровольцями все і закінчиться. Що в натхненників вистарчить решток здорового глузду аби зупинитись і не продовжувати. Бо воно, звичайно, хочеться побачити як висаджують на палю ряджених генералів і інших талановитих пройдисвітів, насельників державних кабінетів, але відверто кажучи, зараз це не на часі. Спочатку варто було б розібратися з іншим ворогом.

Ну але коли вже панство так забажає, коли воно й далі продовжуватиме імітувати свою значимість, доводячи воюючу Україну до прірви, нестримно благаючи при цьому підняти його на вила, то українці навряд чи зможуть йому відмовити. В них не залишиться вибору, як просто взяти і виконати останню волю своїх повелителів.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено