Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
24 квітня, 2015

Піски часу

Ген-ген за дамбою зруйнована церква. Біля неї зупинка. Тут, певно, й висипáли колись із маршруток, поспішаючи додому, мешканці численних чотириповерхівок, остови яких височать над селом. Над Пісками.
Матеріал друкованого видання
№ 16 (388)
від 23 квітня, 2015

Нині маршруток немає… Де-не-де зачаїлися танки. Вітер тріпає різнокольоровими фіранками, вирваними з розбитих вікон будівель. Розчахує зламані двері й гучно зачиняє їх знову.
Ось дитяча кімната на останньому поверсі. Вже просто неба. На столі – фотографія дівчинки років дванадцяти. Поруч розкидані її щоденники: не зацікавили численних мародерів, які вщент розграбували рідні «ПЄскі», коли селище було під «ДНР». Іще до штурму нашими, що був улітку…

«Он не берет трубку», – пише мала в яскравому записничку. Пише про ранню весну – таку, як зараз. У Пісках квітнуть яблуні.

Із підвалу одного з будинків гавкаючи вилітає собака. «Живут люди», – нашкрябано крейдою на стіні поряд. Перед розірваним ротом під’їзду – клітка з курми, що несуть яйця. Хоч якийсь харч, доки поряд не впав черговий снаряд. Хоч якесь життя.

Чути розриви мін. Здається, 120-ті. Світить сонечко.

Війна втомлює – особливо така. Війна безжально розтягнута. Війна без суттєвих змін, окрім хіба що нових знайомих імен у списках загиблих

Із місцевих тут залишилися різні. Більшість просто не наважується поїхати з місця, де прожито все життя. Дехто, вочевидь, ділиться даними із сепаратистами, коригує їхній артилерійський вогонь. Але ось щонайменше один із тутешніх, доволі похилого віку чоловік, що мешкає у приватному секторі, воює за Україну в складі добровольчого батальйону. І вперто доглядає сад біля свого будинку – сад, по якому гатять із мінометів, як і по будь-якому клаптику цієї землі. І все одно за тутешніми мірками це райський куточок.

…У нас «удома», в підвалі, зимно. Буржуйку більше не розпалюємо: днями осколок пошкодив трубу, виведену на вулицю крізь вибиті цеглини стіни. Якщо розпалити, їдкий дим тепер валить просто у приміщення, де мешкає кількадесят бійців. Та нічого, скоро потеплішає. Весна.

Кутаючись у ковдру, один із наших перегортає сторінки книжки, яка вже другий тиждень переходить із рук у руки: «Цур, я наступний читатиму!». Це «Щоденник сотника Устима» – спогади про те, як «козаки Кавказ воювали», як українські добровольці билися за територіальну цілісність Грузії.

Місця, що сподобалися комусь із хлопців, укотре зачитують уголос. Тут це не тільки приємна література, а й неабиякі практичні поради. «Кулемети від безперервного вогню розігрілися. Рукою до люфи не доторкнутися. А москалі все пруть і пруть. Що робити? – лунає в підвалі. – Поставте біля кулеметів цеберки з водою, мочіть у них ганчірки й охолоджуйте стволи. Ми ж не можемо обманути надії русскіх рєбят погібнуть за родіну».
«Родіну» для них таку саму, як наш Донбас.

Читайте також: Волонтер: не весь Донбас перетворився на пекло

…Війна втомлює – особливо така. Війна безжально розтягнута. Війна без суттєвих змін, окрім хіба що нових знайомих імен у списках загиблих. Війна, в якій ми – ціною людських життів – просто тримаємо позиції, розгублено спостерігаючи, як готується за чиїмось наказом за нашими спинами друга лінія оборони. Така потужна, що вона, вочевидь, має незабаром стати першою: вирівнявши лінію фронту, пролягти між світами, в гіршому з яких залишиться той останній доглянутий сад у Пісках… Так, поганий прогноз, хоч і обґрунтований низкою спостережень. Але, може, це не справдиться. Може, це від утоми.

…Тарас на війні від початку осені. Він затуляє обличчя руками й каже, що хоче додому. Що не може більше, мовляв, задовбало це все, нікому воно не потрібно. Каже, що йому варто відпочити з тиждень. Раніше додому майже не їздив… І майже не сумував.

Вирушаємо на ротацію. На вулиці якогось селища кожного з бійців, що вистрибнули з машини на перекур, по черзі обіймають дві маленькі дів­чинки. Без слів, але з усмішками. «Здравствуйте! – ніяковіє, ледь наздогнавши власних дітей, їхня матуся. – Спасибо вам…»
Усе знову стає добре. 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено