Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 квітня, 2015

Повернення із Зони

Я сьорбаю каву на ґанку, розглядаючи маскувальну сітку, котра прикриває нашу позицію. Ще три місяці тому сама плела такі. Автоматично вдивляюся у плетиво, намагаючись впізнати клапті колись улюбленого гірчичного плаття, принесеного мною в жертву богам війни - а раптом та сітка приїхала саме сюди? Марно. Решток сукні немає, як і немає того гіпівсько-фестивального літа із правом на безтурботність.

Надворі сонце, чутно ліниву канонаду "перемир'я" різного калібру - від артилерії до автоматних черг. Тут ці звуки вплелися в загальну гармонію на рівні із пташиними співами. Гармонію своєрідну, сталкерську, та все таки гармонію.

"Коли нас будуть звідси "виносити"..." - кажуть хлопці. Саме так, не "якщо", а "коли". Тут немає жодних ілюзій щодо початку наступу ­- сьогодні чи за місяць, не суттєво. На позиції стоять медики-добровольці - легендарні "Госпітальєри", та кілька лікарів і парамедиків ПДМШ ім. Миколи Пирогова. Попри сувору конспірацію, експерти запевняють, що позиція "засвічена", і ворог в курсі того, скільки тут знаходиться людей та стволів. "Щоб зачистити це помешкання, вистачить 40 секунд. Три хвилини максимум, аби нікого не лишилося в живих" - запевняють вони. Просто зараз це не на часі. Втримати позицію шансів не буде. Чому ж "фортецю" ніхто не лишає - це питання, на яке неможливо відповісти раціонально. Зона - це місце зі звихнутою реальністю, яке не відпустить ніколи.

Скалічена будівля дивним чином дає відчуття дому і сім'ї, а радше племені. Речі давно змінили свої первісні призначення: ковдри і подушки затикають вікна, зливні бачки наповнюються з душів, вітальня служить складом для медикаментів, а тим коридором ліпше не ходити, бо не витримають рештки підлоги. Тут не буває денного світла, а електричне нерідко вирубається. Межа між днем і ніччю затерта, Хронос нівельовано. Єдине призначення годинників - нотувати точний час на закручених жгутах-турнікетах поранених, та не пропустити початок чергування.

"Родинним вогнищем" слугує, звісно ж, "буржуйка", і біля неї кучкуються коти і люди - від професорів медицини та митців до хлопців, готових розпалювати пічку Пєлєвіним. Дехто приїздить сюди цілими родинами. Випадкових чи чужих немає, кожен персонаж, що зустрічається тут - це ціла книга. Мій позивний "Меллон", запозичений з рольовушно-толкієнутої юності, тут не викликає питань - більшість "в темі" і пам'ятає значення цього паролю.

У вільний від бойових дій час медики надають допомогу цивільному населенню. Незалежно від поглядів, іноді відверто проросійських. Іноді - допомогу не лише медичну. "Чергові, вийдіть на КП! - лунає з рації. - Прийшли місцеві, просять продуктів. Винесіть трохи макаронів, цукру, консервів. І ще чаю і цигарок!" Привезли чоловіка з інсультом у тяжкому стані, він незбагненним чином протримався цілу добу. Весь цей час до його села ніхто не погоджувався їхати - ані "Швидка", ані військові.

Медики несуть варту на різних локаціях, залежно від того, де їхня присутність найбільш необхідна. Прифронтові міста Луганщини, на відміну від Донеччини, зруйновані частково: приміром, в одному з будинків після знайомства із "Градами", вціліла лише одна кімната. Приїздимо туди, аби забрати "лежачу" бабуню, яка дала згоду переїхати в будинок для людей похилого віку. В кімнаті нестерпно дихати, хвора - зі спокійним і шляхетним обличчям - в останній момент відмовляється їхати - мовляв, не буде кому доглядати сина, схильного зловживати спиртним. В руїнах тут не лише будинки, а й стосунки. Один боєць, тричі побувавши в полоні сеператистів, по тому лишився воювати на їхньому боці. На блок-пості йому довелося обшукувати автівку свояків. "Куме, що ж ти робиш, я ж хрестив твого сина!.. Що ти сподіваєшся у нас знайти?!"

На стовпах намальовані фарбою українські прапори, проте якщо придивитися, видно, що вони нанесені поверх триколорів - місто змінює "забарвлення" із приходом нових "господарів". Проте усі, хто не втік, добре знають, чия хата буде спалена першою за проукраїнські позиції, якщо місто захоплять.

Щоранку медики відвозять нечисленних дітлахів до школи у сусідній населений пункт - тут навчальний процес спинився давно.

Містом бігають зграї скалічених псів, носячи в собі кулі та осколки - одне з потворних облич війни, про яке мало говорять. Пес Футболіст постраждав від руки українського військового, що свідомо вистрелив йому в ногу. Після чого сам підірвався на міні. Лікарі та військові по можливості допомагають чотрирьох- (а часто трьохлапим) аборигенам, ті, в свою чергу, віддано несуть варту і сигналізують про наближення чужинців.

Тут же ще один парадокс зони - "фронтові дружини" - місцеві дівчата, яких радо приймають бійці по обидва блоки крайнього блок-посту. Конспірація зайва - за довгі місяці без ротацій всі і так знають одне про одного достатньо.

"Я етнічна росіянка, - говорить одна з місцевих жінок, приходячи на медогляд. - І я підтримувала Україну від самого початку. Я не вірила тому, що показують у новинах. І не поїду з міста, поки тут стоятимуть наші військові, щоб не було. "Градів" я не боюся". На прощання дарує срібне кільце із написом "ангел-хранитель". Черговий комок у горлі - надто коштовний подарунок, але не прийняти неможна.

Зона дещо подібна на ускладнену версію Майдану - тут майже на всіх позиціях зустрічаєш знайомих, друзів або колег (уже і іншій іпостасі). Тут ці зустрічі набувають нового сенсу. Тут мало значення надають словам, більше - тому, що поза ними. Тут новини дізнаються з рацій, аналітика і прогнози видаються сміхотворними і нікого не обходять. Тут на дозвіллі майструють прикраси із спорожнених патронів та строп. Тут кожен - Сталкер, що живе за інакшими законами і вимірами, аніж люди "на великій землі".

"Ти вже зрозуміла, що в Києві нема чого робити?" - питають мене звідти, одразу по приїзді у столицю. Звісно ж, я вернуся. Бодай для того, аби знову почути по рації необхідний як повітря звіт: "Периметр візуально чистий".             



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено