Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 березня, 2015

Хто нагодує Луганськ

Сьогоднішні мітинги в Луганську дещо відрізняються від тих, які відбувалися там рік тому. Якщо в 2014-му прийнято було кричати «України більше немає», то сьогодні факт її існування в Луганську повністю визнаний. Понад те, від цієї самої України там тепер хочуть грошей. Варто було тільки перестати спрямовувати на Луганщину бюджетні трансфери, як важливість України для кожного жителя стала очевидною. Перефразовуючи Декарта, можна сказати: «Даю гроші, отже, існую».
Матеріал друкованого видання
№ 12 (384)
від 26 березня, 2015

23 березня в Луганську відбувся черговий мітинг, на якому оратори з надривом просили грошей у «бандерівців», «фашистів», «хунти» й «нахлібників» із Західної України. Просили люди, які раніше заявляли, що не хочуть мати нічого спільного з Україною і Київ їм більше не столиця. Просили ті, хто казав, що не визнає «київську хунту» як легітимну владу.

Сумнівів бути не може: у мітингу брали участь саме прихильники сепаратистів. Адже акція проходила під прапорами маріонеткової проросійської організації «ЛНР». Стягів країни, у якої луганчани вимагали грошей, на мітингу, звісно, не було. Однак усі промови були присвячені тільки їй. Розуміння незалежності в луганських сепаратистів явно відрізняється від загальноприйнятого, адже її зазвичай домагаються тоді, коли дуже хочуть позбутися залежності. А тут люди, навпаки, ні про що, окрім України, думати не можуть.

Прохання до України взяти Луганськ на утримання, що лунали на мітингу сепаратистів «ЛНР», видавалися щонайменше безглуздими. Чи можна уявити собі, щоб «Свобода» або «Правий сектор» влаштували акцію, вимагаючи від Путіна платити пенсії українським бабусям, бо ті працювали на Москву до 1991 року? А в Луганську таке чомусь вважається нормою. Вимолювати гроші у своїх ворогів, з якими точиться війна, – здавалося б, яка ницість! Та, виявляється, прибічникам «ЛНР» не соромно опускатися до цього.

Стара хвороба донеччан і луганчан – колосальна безвідповідальність – проявляється тепер повною мірою

Здивування викликає також вимога до Порошенка «зняти економічну блокаду» Донбасу. Про яку блокаду взагалі йдеться? Економічну блокаду, приміром, Росія здатна влаштувати Татарстану або Башкирії, які з усіх боків оточені її територією. А яким чином Україна може організувати блокаду «ЛНР» чи «ДНР», що мають спільний кордон із РФ?

З Росії на окуповану територію, як відомо, у великих кількостях потрапляють зброя та військова техніка. Тож про яку блокаду йдеться? Продукти можуть вільно завозитися на окуповану територію з Росії. Щоправда, там вони коштують значно дорожче, ніж в Україні. Але в цьому Порошенко вже точно не винен. Хотіли в Росію – будьте ласкаві, платіть.

Пора б уже громадянам, що підтримують сепаратизм, навчитися відповідати за власні вчинки. Або потрібно визнати свої помилки, чесно заявити про те, що ніякого референдуму не було, сепаратизм скасовується і Луганська область повертається до складу України на колишніх умовах. Або гордо відмовитися від усіх грошей з українського бюджету та вимагати виплат від тих, кого в Луганську вважають легітимною владою: від Мозгового, Дрьомова та Плотницького. Або в крайньому разі від тих, хто ходив на незаконний референдум, утворюючи довгі черги перед виборчими дільницями на радість журналістам із Москви.

Стара хвороба донеччан і луганчан – колосальна безвідповідальність – проявляється тепер повною мірою. Вона не нова. Недуга давно вже стала хронічною, і підхопив її Донбас ще за радянської влади. Але поступками та подачками цю хворобу вже точно вилікувати не можна. Тільки коли люди самі зрозуміють, що повинні відповідати за наслідки своїх дій, можна буде говорити про успішне лікування.

Читайте також: Закон, який нікого не задовольнив

На жаль, людські вчинки часто мають наслідки, які неможливо виправити – їм можна тільки запобігти. Тисячі людей, загиблих через те, що в Луганську комусь захотілося «республіку», вже не повернути до життя. Їх немає. Навряд чи коли-небудь вийде побачити й колишній мирний український Луганськ. Він також став історією, бо багатьох тих, хто був цим Луганськом, вже також ніколи не повернеш.

Лишається тільки сподіватися, що гіркий приклад жителів Донбасу, які вимолюють у ненависного їм уряду в Києві гроші платників податків Харкова, Львова, Дніпропетровська, Одеси та всіх тих, хто зараз працює в Україні й наповнює її бюджет, послужить хорошим уроком для тих мешканців Південного Сходу, в яких також були певні симпатії до ідей сепаратизму.

Немає сенсу проголошувати незалежність, щоб потім принизливо вимагати гроші в тих, від кого публічно відрікся. Не по-людськи це. Та й просто принизливо.

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено