Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
12 березня, 2015

Зайва самокритичність

Одна з найпривабливіших рис Заходу – схильність до самокритики. Але коли вона виходить через край, то позбавляє нас впевненості в собі, а отже, й здатності до самооборони. Ми не маємо звички ставитися серйозно до своїх цінностей та обіцянок, як і до своїх союзників.
Матеріал друкованого видання
№ 10 (382)
від 12 березня, 2015

Це добре простежується у двох нових книжках: «Frontline Ukraine: Crisis in the Borderlands» («Україна на лінії фронту: криза у прикордон­­ні») британського дослідника польського походження Річарда Сакви та «Russland verstehen. Der Kampf um die Ukraine und die Arroganz des Westens» («Як зрозуміти Росію. Боротьба за Україну і зарозумілість Заходу») німецької авторки Ґабріеле Кроне-Шмальц, що давно пише про Росію.

В обох книжках схожі аргументи. Протягом останніх 25 років Захід неадекватно ставився до Росії, адже нехтував її національними інтересами. Нам може не подобатися Владімір Путін, однак було б неправильно сподівати­­ся, що він ігноруватиме втручання в справи країн у себе під носом.
Кроне-Шмальц стверджує, що, коли російський президент провадив прозахідну політику в перші роки у Кремлі, він зіткнувся з підступністю адміністрації Джорджа Буша. Саква ж критикує українських політиків за надміру жорсткий і категоричний підхід до формування національної ідентичності, що відчужив громадян із російським культурним, мовним та етнічним корінням. Він ганить Захід за розширення НАТО замість того, щоб залучати Росію до європейської системи безпеки, і за перетворення ЄС на цивільне відгалуження НАТО та розпалювання, а не вирішення конфліктів у Східній Європі.

Я погоджуся з тим, що в останні 25 років (та й раніше) політика Заходу була далеко не ідеальною. Персоналізувати кризу, демонізуючи Путіна, було б неправильно. Російський президент справді загострив проблему, однак не був її першопричиною.

Розширення ЄС і НАТО зумовлене тим, що колись поневолені східноєвропейські країни наполегливо стукали в їхні двері, а не навпаки

Проте обидва автори та їхні однодумці серед журналістів припускаються трьох помилок. По-перше, вони не враховують збереження прив’язки Росії до радянського минулого (виправдання сталінізму, прагнення повернути імперію, шанування КГБ). Усе б нічого, якби ті нахили не свідчили про фатальний зв’язок з імперіалізмом і тоталітаризмом. Це все одно якби сучасна Німеччина почала прославляти правління Гітлера, зберегла гестапо, символічно перейменувавши його, і вважала падіння Третього Рейху найбільшою геополітичною катастрофою. Ця проблема отруїла життя в Росії і посіяла страх за її межами.

По-друге, не Захід відвернувся від Росії, а Росія від нього. НАТО не раз намагалося залучити її до співпраці: 1997-го вони підписали Основоположний акт Росія – НАТО, а 2002-го створили Раду Росія – НАТО. Подібним кроком ЄС була Угода про партнерство і співробітництво 1997 року. РФ вступила до Великої вісімки і Світової організації торгівлі, почала переговори про членство у клубі багатих демократій – Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Вона прагнула насолоджуватися перевагами співробітництва із Заходом, не обтяжуючи себе відповідними обмеженнями, як-от дотримуватися правил і чесно поводитися з іншими країнами.

Третя велика помил­­ка – нехтування прагненнями та інтересами сусідок Росії: України, Грузії і країн Балтії. Вони та їхні лідери, поза сумнівом, наробили помилок протягом останніх 25 років. Україна, зокрема, знову і знову марнувала шанси на те, щоб стати сучасною державою.
Однак постійна незахищеність на периферії Європи та ризик розчленування або знищення руками Росії – надто суворе покарання за помилки для цих країн. Не Брюссель чи Вашингтон спонукав НАТО і ЄС рухатися на схід: розширення було зумовлене тим, що колись поневолені східноєвропейські країни наполегливо стукали в їхні двері. Після ізоляції та страждань за радянської влади вони цілком виправдано прагнули тішитися процвітанням і безпекою подібно до решти європейців. Навіть якщо непідпускання їх могло б на якийсь час втихомирити Росію, це все ж було б жорстоко й неправильно.

Нам справді варто чіткіше розуміти інтереси Росії, але не варто задовольняти їх за рахунок інших країн.

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено