Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 березня, 2015

Гармати замість масла

Мене теж не влаштовує лицемірство. Скільки можна сором’язливо уникати слова «війна»? Чому не оголосити воєнний стан, розірвати дипломатичні відносини, викласти всі карти на стіл?
Матеріал друкованого видання
№ 10 (382)
від 12 березня, 2015

Боронь Боже, кажуть люди, причетні до влади. «Неофіційно-офіційних» пояснень два. Перше: українська економіка балансує на межі обвалу, й оскільки донедавна вона розвивалася в зворушливому ансамблі з російською, негайне припинення всіх відносин для неї вельми небезпечне. Крім того, є так званий критичний імпорт – ну хоча б паливні елементи для АЕС, які довго не вдалося замінити американськими виробництва Westinghouse (насправді організаційні та технічні проблеми вже подолано – про це щойно повідомили в Енергоатомі, ура!). Деякі співрозмовники з виразом обличчя типу sapienti sat згадують як додатковий аргумент власність українських компаній на території РФ, що в разі офіційної війни опиниться під загрозою націоналізації. Усе це говориться так, ніби кожна зайва репліка може сколихнути рівновагу сфер і все полетить шкереберть від необережного слова.

Може, тому не оприлюднюють абсолютних цифр товарообігу між нашими «братніми» країнами, у найкращому разі повідомляється, що «за минулий рік імпорт товарів із Росії в Україну зменшився на 45%, експорт – на третину». Відносно чого? Це багато чи мало? Та мовчіть, не розгойдуйте човен!

Друге пояснення значно серйозніше. Мовляв, будь-які активні дії можуть підштовхнути московського вождя донецьких індіанців до повномасштабної вій­­ни з використанням регулярних, без ніякої конспірації, частин, авіації та як мінімум тактичних ракет. Одна річ, коли Дебальцеве розстрілюють із «Ураганів» і «Смерчів», зовсім інша – коли на Дніпропетровськ і Київ летять «Ельбруси» та «Іскандери» (чим дніпропетровські небіжчики важливіші від дебальцевських, важко сказати, але психологічно все зрозуміло). Різноманітні експерти, рівень компетенції яких оцінити важко, малюють імовірні напрямки російського наступу й рубежі, на які має вийти агресор: нібито йдеться про лінію Дніпра. З’їсти-то воно з’їсть, та хто йому дасть? Але навіть гіпотетична загроза тимчасової втрати Лівобережжя, сотні тисяч смертей та апокаліптичних руйнувань промислового й аграрного потенціалу, житла, інфраструктури змушують до розумної обережності. Тим більше що «індіанці» не соромляться декларувати свій раж: на танках із «воєнторгу» мої друзі на власні очі бачили написи не лише «На Берлин!», а й «На Брюссель!».

Українці мають морально підготуватися до всіх принад воєнного стану – байдуже, буде його оголошено офіційно чи ні

Так, українські Збройні сили за рік вдалося створити практично з нуля, тепер це одна з найпотужніших армій на континенті. Що важливо, це справді народна армія, вся країна купувала їй зброю й амуніцію. Армія з бойовим досвідом, який навряд чи замінить теоретичний вишкіл навіть у West Point. Але по той бік «зелені чоловічки» теж не спали. Кажуть, із різномастого натовпу нудьгуючих шукачів пригод, які злетілися сюди на запах крові й грошей від Калінінграда до Владивостока, місцевих лузерів-відморозків і «відпускників» таки вдалося зліпити цілком керовану, чудово озброєну орду. А там, за тепер уже умовним кордоном, стоять на низькому старті 1 млн 200 тис. вояків і понад 2 млн резервістів, на утримання яких із нафтового бюджету відпущено $80 млрд. Чи можуть їм протистояти бодай теоретично 184 тис. ЗСУ (щой­­но Верховна Рада схвали­­ла збільшення до 250 тис.) із $2 млрд на все про все? Хіба невідомо, що від часів Наполеона війна – це передусім змагання ресурсів, а гарматного м’яса в Росії ніколи не шкодували?
Важливо тверезо усвідомлювати, що ніякої істотної допомоги Україна в цьому протистоянні не отримає ні від Європи, ні від Америки. Промайнуло свіже повідомлення, що пані Меркель особисто відмовила пана Обаму надавати нам зброю. Так, ніби він довго пручався! Невдячні в нас сусіди: Обама за фактом поводиться як найкращий друг Росії, а вони анекдоти про мавпочку розповідають!


Проте є й інша правда. Великої війни Україна ще не відчула. У нас що, введено карткову систему? Переведено підприємства на тризмінну роботу? Забирають транспорт на потреби фронту? Українці мають морально підготуватися до всіх принад воєнного стану – байдуже, буде його оголошено офіційно чи ні. Забути про депресію, весняний авітаміноз і втому від того, що ніби нічого не змінюється під куполом. І не боятися дражнити мавпу з «Іскандерами», бо її нахабство живиться нашою обережністю. Вона неминуче сконає, інтоксикована власною ненавистю, попри будь-яку арифметику. Тільки не треба розслаблятися. Треба вірити, що ми можемо пришвидшити її кінець. Саме ми, бо, виявляється, більше нема кому в цьому політкоректному світі.

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено