Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
12 березня, 2015

Свобода дезінформації

Ніби й парадокс, але очевидність: вільне су­спільство часом виявляється безборонним до відвертої брехні та нахабних маніпуляцій.
Матеріал друкованого видання
№ 9 (381)
від 5 березня, 2015

Ті, хто виріс у радянській несвободі, довго вірили, ніби плюралізм, можливість порівняти різні джерела інформації автоматично убезпечують суспільство від одурманювання. Але світ не аж такий простий. Свобода «на шару» інколи в очах своїх користувачів втрачає цінність, а діти цієї успадкованої свободи не завжди вміють захистити себе від інтелектуального шахрайства.

Західні колеги, й особливо ті, хто висвітлює війну в Україні, дуже болісно реагують на звинувачення в недостатньо ретельній роботі з фактами. «Ми переповідаємо події як є, і не чекайте від нас, що ми писатимемо про сепаратистів лише погано» – такі лунають аргументи. А ми й не чекаємо. Бо мова про інше. Про те, що до нападника та його жертви не можна ставитися як до рівноправних учасників спортивного матчу. Що перш ніж наводити чиюсь цитату, варто перевірити правдивість повідомлення. А якщо так вже кортить поширити очевидну брехню у форма­­ті прямої мови, слід подбати й про право інших учасників конфлік­­ту на відповідь.

Здавалося б, очевидні речі, про які пишуть усі без винятку західні підручники з журналісти­­ки. Але ж ні. Дипломовані фахівці, наприклад, із BFM Business запросто дозволяють собі процитувати Путіна, який «заявляє, що зацікавлений у припиненні вогню», а потім безжурно перейти до іншої новини, не втомлюючи себе перевіркою відповідності слова та дії. «Сепаратисти повністю дотримуються перемир’я», – сказав в ефірі TF1 великий друг Кремля Жак Сапір того самого дня, коли російські війська залили мінометним вогнем українські позиції в Дебальцевому. Альтернативної, себто правдивої, інформації із зони бойових дій телеканал тоді не надав. Бо його власник – підприємство Bouygues – активно присутній у РФ і будує контраверсійний російський культурний центр у Парижі? Бо журналістам легше сидіти в Донецьку, ніж марудитися з українським чиновництвом за дозвіл працювати в АТО? Бо саме французький президент навідався до Мінська й доклався до підписання чергової «мирної угоди» й редакційна лінія полягає в підтримці офіційного курсу?

Москва руйнує європейський політичний стандарт зсередини, користуючись демократичним інструментарієм

Хоч би якими були причини, результат такий: глядацьку аудиторію дезінформовано. І не один раз. Саме TF1 відзняв найбільшу кількість сюжетів про «бунтівників зі Сходу», «солдатів бунту», які «не розуміють, чому Київ не хоче надати їм незалежність». Справді не розуміють? Якщо так, було б доречно саме в таких репортажах подавати короткі інтерв’ю когось із київських речників. Відповідь знайшлася б. Але Патрісія Алемоньєр, знаний військовий кореспондент і лауреат престижних професійних премій, чомусь забула про таке базове правило журналістики, як неупередженість.
«Сто разів краще жити при Путіні, ніж при Кон-Бендіті», – виголошує епатажний французький журналіст Ерік Земур. «Я радо поміняв би на Путіна наших Олланда та Саркозі», – каже колишній кандидат на посаду президента Філіпп де Вільє. Як не згадати тут Марін Ле Пен, яка закликає легітимізувати анексію Криму? Те, що путінізм має адептів у Парижі, не новина. Шкода, що батьківщина «Декларації з прав людини» на очах втрачає здатність боротися з дезінформацією, яку просувають, зловживаючи принципом плюралізму, Кремль та його прихильники.

Читайте також: Зайва самокритичність

Свобода слова – це все ж не що завгодно і де завгодно. Це передовсім перевірка інформації до поширення та відповідальність за неї. «Не можна робити сюжет про Другу світову, надавши хвилину Гітлеру, хвилину Сталіну й по 30 секунд Рузвельту та Черчиллю», – пишуть у підручниках для першокурсників. Це про межу формалізму. Про обов’язок думати, аналізувати, не тиражувати першу-ліпшу цитату, яка потрапила на очі. Ось така азбука. Реальність інша.
На практиці, особливо на телеканалах, кремлівська пропаганда безкарно поширюється в усіх можливих реінкарнаціях. З екранів ми чуємо від багаторічного кореспондента російських «Известий» у Парижі про «небоєздатну українську армію, замість якої воюють американці», дізнаємося від одного з очільників російської громади про «етнічні чистки, які Порошенкові треба не дати зорганізувати в Одесі»... А глядачі собі слухають, впевнені в непохитності демократії. Приспані інстинкти самозбереження дозволяють Москві руйнувати європейський політичний стандарт зсередини, користуючись демократичним інструментарієм. Україна, відбиваючись від російської агресії, змушена за умовчанням ще й боронити самовбивчий сон розуму західних суспільств. Доки не гряне грім...

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено