Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
17 січня, 2015

У світі страху

У ранньомодерну добу ключовими чинниками формування нового індивіда були сила волі й сміливість. Нікколо Макіавеллі та Вільям Шекспір символізують народження сучасного світу, вказуючи нам шлях до відваги й героїзму, які політичний індивід цінував більше за життя.
Матеріал друкованого видання
№ 1 (373)
від 15 січня, 2015

 Людина, про появу якої ідеться в «Гамлеті», синтезує думку з дією. Сповідуваний гуманістами ідеал la mente audace (з італійської «сміливий духом») простежується в тому, що головний герой виявився розумнішим і зміг позбутися своїх зрадливих друзів Розенкранца та Ґільденстерна. Однак новий сучасний індивід схиляється до протилежного – до розриву між думкою і дією. Саме так сталося з Гамлетом, що й зумовило його поразку (радше політичну, ніж моральну) та смерть.

Нікколо Макіавеллі визнавав відвагу та героїзм головними чеснотами в політиці. Описуючи дилему любові до свого державця і страху перед ним, мислитель виявив, що вірить не в любов як шлях до влади, а в страх як надійніший, хоч і менш приваб­ливий її інструмент. Водночас ефективна істина (verità effettuale) – це не що інше, як успішна практика, котра творить нормативний вимір у політиці й стає загальноприйнятим знанням. Звідси й вислів: «Governare è far credere» («Правити означає змушувати вірити»). Та водночас: «Dove c’è una grande volontà non possono esserci grandi difficoltà» («Там, де велике бажання, не буває великих труднощів»).

Що сильніші страхи нагнітаються в наших ЗМІ, то більше очок ми дозволяємо заробити Кремлю

Ті часи минули. Це не означає, ніби в давнину люди не боялись. Невід’ємною частиною реальності став страх загибелі. Певною мірою він зумовив той середньовічний феномен, що його французький історик Філіпп Ар’єс, дослідник питань прощання з жит­­тям, а також дитинства й родини, назвав «прирученою смертю». У будь-яку епоху люди були людьми, а кохан­­ня, пристрасть, довіра і смерть – частиною звичайного життєвого циклу. Утім, дечого таки бракувало.

На той час не йшлося про страх як modus operandi в політиці – у плані способу організації суспільного ладу, а не в розумінні макіавеллівського інструмента досягнення влади. У ХХ столітті ми приручили страх, бо навчилися домагатися певних подій, не змушуючи світ тремтіти й очікувати найгіршого. Взяти гору над критиками, опонентами чи ворогами можна сіючи серед них зерна страху, що самостійно підживлюється й утверджується.

Як стверджував Зиґмунт Бауман, нинішня політика розірвала зв’язок із владою. Остання живе тепер власним життям, а перша намагається зберегти себе: вона більше нічого не пояснює і не пропонує варіантів оновлення світу. Їй потрібні лише нові хвилі страху та паніки для мобілізації певних суспільних груп у гігантську державну машину, що дедалі більше розростається. Завдання такої машини – контроль і колонізація, а також виправдання спроб відібрати залишки приватності. Це некомпетентний, примітивний і дуже обмежений механізм, та водночас брутальний і технічно ефективний. Політика не обходиться без популізму, що, здається, перетворився на найпростіше вирішення будь-яких сучасних проблем.

Популізм – майстерний спосіб переведення приватного в публічну площину, що забезпечує додаткові можливості для максимальної експлуатації страху. Нам досить добре відомо, що страх і ненависть – близькі родичі. Вони завжди йдуть пліч-о-пліч. Щоправда, нині це вже не організоване почуття, як у орвеллівській «двохвилинці ненависті», сеансах колективної істерії чи оргіях таврування, що їх організовували компартії в Радянському Союзі та інших країнах «народної демократії». Натомість ідеться про реальний страх окремої людини, який виводиться на рівень суспільної тривоги й іноді перетворюється на масову одержимість.

Отже, постає запитання: чого ми боїмося? Відповідь досить проста: тих, хто уособлює наші комплекси і страхи. Ми почуваємо страх перед ісламом та мусульманами, перед іммігрантами, гомосексуалістами, атеїстами-комуністами, новими єврейськими змовами та українськими бандерівцями. Страх перетворився на найцінніший політичний актив поряд із виведеною в публічну площину приватністю. Водночас це ключ до успіху будь-якого таблоїда. Ми живемо у світі страху, що сам себе підтримує і підживлює, у світі нагнітання паніки, фейкових фотографій та новин, обов’язкових самодемонстрацій і постійного привертання уваги до себе, у світі теорій змови, підозр, ненависті й змішаних із критикою залякувань.

Усе це не означає, що світ розпрощався з відвагою. Найкращим прикладом сміливості, самопожертви, сили волі й шляхетності слугує Україна. Без них вона ніколи не знайшла б у собі сили мобілізуватись і захищатися від російської агресії та політичного тероризму. Ця країна нагадала нам, що означає не піддаватися паніці та страху (які забезпечили б найсприятливіший розвиток подій для Кремля та Владіміра Путіна). Сьогодні сміливе протистояння ядерному шантажу, гидкій брехні, злочинній нетерпимості (як у Росії, так і за її межа­­ми) – це справжня перемога. Що сильніші страхи нагнітаються в наших ЗМІ, то більше балів ми дозволяємо заробити Кремлю.

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено