Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 січня, 2015

Шахта імені Сізіфа

Коли вперше потрапляєш у полон топоніміки Донбасу, то намагаєшся сприймати цей «місцевий колорит» іронічно: повертаєш із вулиці Юних Комунарів на Жовтневої Революції, що веде до площі Дзержинського. Потім осягаєш, що інших назв тут просто й немає, і найнейтральніше наймення шахти може бути «Центральна» чи «Південна», згадуєш східну мудрість про те, що ім’я – це доля. Вся історія краю компактно зцементована у період від 1917-го в чітких межах генеральної лінії партії.
Матеріал друкованого видання
№ 1 (373)
від 15 січня, 2015

І така одноманітність створює ілюзію, що тут так було завжди, а діячі на кшталт Джона Юза – герої якоїсь прадавньої доби, наприклад античності, ну й справді, чи багато в сучасному світі площ Цицерона або ж Сократа?

У добу Великої французької революції республіканці в кожному місті, відвойованому в роялістів, садили символічне дерево свободи. Так, при цьому страждали монархічні символи. Та що там страждали, просто знищувались. Український лєнінопад після Революції гідності не був, на перший погляд, прямо пов’язаний із поваленням режиму Януковича, однак люди зрозуміли, яке значення має символічний розрив із минулим. Були й тоді ті, хто невгамовно повторював: це ж наша історія, зважаймо на думку всіх громадян. Ну просто як «почути Донбас» – канонада від цієї мирної пропозиції лунає в наших вухах і досі.

Захаращений лєніними-дзєржинскіми-чубарями-постишевими регіон не має шансу стати якимось іншим, окрім радянського. І глибоко помиляються ті, хто скаже спочатку, мовляв, треба нагодувати-обігріти людей, забезпечити їх роботою, а потім уже братись до пам’ятників і назв вулиць. У Донбасу є інші імена: Артемівськ – це Бахмут, Дзержинськ – Щербанівка, Кіровськ – Голубівка. Нормальні назви, вельми схожі на ті, що трапляються на решті території України. Знайдуться імена і для тамтешніх вулиць: звідтіля родом Анатолій Солов’яненко, Володимир Сосюра, Іван Світличний, регіон дав цілу плеяду інженерів, науковців та винахідників, про яких земляки знають украй мало. Зрештою, чи ж не гідні сучасна українська армія, її окремі підрозділи та воїни, що віддали своє життя за звільнення краю від окупації, того, щоб їхні імена дали вулицям, названим свого часу на честь чекістів, комісарів чи «політбійців»?

відроджений завод імені XVII партз’їзду чи новий дім на вулиці Червонопрапорній не змінять життя ані в конкретному місті, ані в краї

Аргументів, щоб не робити, завжди знайдеться достатньо: перейменування – це додаткові кошти, хіба до нього країні, що веде війну й перебуває у складній економічній ситуації. Хоча зміни назв найчастіше й відбуваються саме під час воєн та революцій, коли ж іще? А стосовно грошей… Місцеві «благодєтєлі», що купують голоси за гречку і прикрашають недавно звільнені міста численними білбордами зі своїм зображенням, повинні знайти засоби і для того, щоб повернути (а десь і створити наново) українське ім’я регіону.

Важливо це ще й тому, що в Центральній Україні, де майже не залишилось пам’ятників Лєніну, є ще сила-силенна радянських топонімів. Якщо від них почне відмовлятися Донбас, то для решти регіонів це стане просто справою престижу: хто ж захоче пасти задніх у такій шляхетній справі?
Так, перейменувати легше, ніж створити нові робочі місця, знайти гроші на відбудову поруйнованих будинків, але відроджений завод імені XVII партз’їзду чи новий дім на вулиці Червонопрапорній не змінять життя ані в конкретному місті, ані в краї. Сіре убозтво пролетарської слобідки тяжітиме над ними тінню бетонного велета. І вся робота з українізації Донбасу перетвориться на таку собі нічну зміну в шахті імені Сізіфа.

Читайте також: Чи такий безнадійний Донбас?

На початку 1980-х американські вчені Джеймс Вілсон і Джордж Келлінґ розробили так звану теорію розбитих вікон. У двох словах: вона полягає в тому, що коли в одній будівлі вибити шибку і швидко не засклити її, то невдовзі в мікрорайоні почнуть масово трощити вікна, а згодом зросте злочинність і мародерство. Мешканці околиць радянських міст поколіннями перевіряли цю гіпотезу на практиці, втім, наша реальність іще страшніша: окрім потрощених і занедбаних споруд, розбитих доріг і важкого побуту, ми досі живемо в оточенні (хтось у близькому, хтось у більш віддаленому) кривавих ідолів, ворожих імен і трухлявих культів. Не потрібні складні наукові дослідження, щоб збагнути: радянська атрибутика створює середовище для «общей истории», «русского міра» і його «ввічливих» апостолів. По приклади далеко ходити не треба: Балтія відчистила свої міста від ворожих назв. І розбитих шибок, до речі, там також поменшало.

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено