Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 січня, 2015

Гарна новина або тепер «Сегодня» всьо…

В часи розгулу «хунти», коли навіть найвідважніші почарківці Олеся Бузини, рятуючи свої шкури, повтікали в білокам’яну під омофор «найправославнішого» з царів, цей мужній журналіст і письменник, виявляється навіть не рипнувся, залишився в лігві ворога на своєму бойовому посту, далі боротися за Святу Русь.

Може й заліг спочатку на дно, але не втік, не став емігрантом, як більшість адептів «русского міра», а вистояв і далі готовий до боротьби. І от тепер доля таки винагородила його героїзм та відданість. Найбагатша людина країни вирішила призначити його редактором свого найголоснішого рупору. І це добра новина. Чому добра, бо як мінімум на улюбленій газеті мільйонів після цього можна буде ставити жирний хрест.

Є щонайменше три пояснення появи на посту редактора газети «Сегодня» персонажа на ім’я Олесь Бузина. Власника видання Ріната Ахметова хтось підставив, все йде погано, і він вирішив позбутися газети, або він просто насправді нікудишній стратег. Втім це не суть важливо. Бо, в будь якому випадку газеті все-таки доведеться розпрощатися з популярністю і минулою славою. Все, що відбулося, не дає їй жодних шансів на майбутнє. Амінь - лише питання часу. Вона може прожити ще довго і, можливо, навіть житиме вічно, принаймні поки Ахметов готовий буде підгодовувати її. Але тепер в неї частіше загортатимуть ковбасу, ніж читатимуть. І проблема тут зовсім не в тому, що Бузина поганий журналіст, чи може виявитись поганим менеджером, все прозаїчніше. Він якраз занадто відомий для такої роботи і з занадто довгим шлейфом та дуже особливою репутацією. 

Версія про те, що в такий спосіб Ахметов вирішив стати в позу, показати всім «кузькіну мать» і хто в хаті господар, або просто підняти рейтинги - абсолютні дурниці. Ставати в позу йому зараз не з руки, справи й так не геть які. Можна, звісно, спробувати. Тільки для цього можна було знайти й куди оригінальнішу фігуру: Ксеню Шкоду, наприклад, не менш талановиту журналістку, що нині на еміграції, чи того ж Гіркіна-Стрєлка, який нині, здається, навоювався і нудиться без роботи, плодить пости у соцмережах. Працювати можна і на відстані -  чи не так? Але, в час, коли на Донбасі ллється людська кров, а сумніви, щодо непричетності його «хазяїна» до цього процесу, все більше роз’їдають суспільство, це щонайменше нерозумно. Свою непричетність ще треба довести, а от призначення явного українофоба і адепта «русского міра» головним редактором всеукраїнського щоденного видання вже багато що прояснює.

В нас, звісно, демократія і кожен має право на власну думку, і власне, кому яка справа, якого наймита вирішив господар вивищити з-поміж інших. Тільки от в часі війни, така ініціатива, це все-таки ризиковий крок. Коли гинуть люди і говорять гармати, межі демократії мають здатність звужуватись і явне підігрівання агресору і пропаганда його аргументів, якщо так можна назвати психічні розлади, вже підпадає під певні обмеження, назвемо це так. А те що підігрівання буде і свобода слова в стилі Russia today також, можна не сумніватися. Бузина не упустить свій зоряний час і з задоволенням спробує знову послужити коханій Отчизнє.

Ну принаймні вдосталь наплачеться над давно минулими щасливими днями животіння в кайданах імперії, як любить це іноді собі дозволити. «Но все это в прошлом. И крепкая дружба между братскими народами. И крепкий чай. Газ и Америка развели нас. И наша… глупость. Мы дали обмануть себя — москвичи в 91-м, когда у них тоже был свой Майдан — возле Белого Дома. Тот самый, что обрушил Союз, загнав нас в капкан Беловежской пущи. Киевляне — в 2004-м и 2014-м. Дважды наступив на одни и те же грабли. Только во втором случае — кровавые.» Це цитата з тексту про відміну фірмового московського потяга до Києва. Варто почитати. Там ще багато слізних речень. Хоча, навряд чи вони тепер сильно когось розчулять. Якось не до того. В більшості українців давно відкрилися очі, прочистились чакри і змінився вектор думання. Змінюється щодня. Після Іловайська, а тепер Волновахи, залишилось небагато тих, хто все ще думає як Бузина, що: «Это внутренняя война прежде всего. Гражданский конфликт внутри Украины. Внешние силы играют в нем второстепенную роль. Запад помогает Киеву. Москва — Донецку. И до тех пор, пока мы, граждане Украины, не перестанем видеть друг в друге врагов, он не решится.». Їхня кількість міліє, тай Слава Богу. І відповідно мілітиме й читацька аудиторія хай навіть тираж штампуватимуть мільйонами екземплярів.

Призначення Бузини - це не підсилення пропагандистської машини, це не 25 кадр, а занадто грубий і дурний крок, який видасть абсолютно протилежний, очікуваному, результат. Видання, яким він керуватиме, приречене скотитись на маргінес за будь-яких розкладів. І хай там навіть друкуватимуться геніальні тексти геніальних авторів, і хай обкладинки щодня ряснітимуть сенсаціями, його читатимуть виключно маргінали, підпільники-сепаратисти і божевільні, що засинають під шурхіт Кобзона і готові померти за путінські «скрєпи». Вурдалак Тарас Шевченко вже зробив свою справу і тепер лише варто дочекатися фінальних акордів.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено