Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 січня, 2015

Ретроспективний погляд із 2014-го в 1989-й

Деякі автори називають 1989 рік «осінню народів». Концепція «осені» приховує прекрасну двозначність: шпенґлерівський мотив присмерку поєднується з метафоричною плодючістю й урожайністю. Щось – зі світу «Присмерку Європи» Освальда Шпенґлера, щось – із «Осені Середньовіччя» Йогана Гейзінги.
Матеріал друкованого видання
№ 52 (372)
від 25 грудня, 2014


2014-го світ відзначав 25-ту річницю падіння Берлінського муру та революцій у Центрально-Східній Європі. Без зайвих рефлексій очевидно, що про диво 1989-го говорити зайве. Друга світова війна з її моторошним і нібито неподоланним розколом у Європі завершилася практично миттєво, не лишивши ані сліду від тих зневіри, розпачу й безнадії, що плюндрували Центрально-Східну Європу понад 40 років.
Як зазначив нещодавно Адам Міхник, у наш час нерідко виникає спокуса присвоїти собі роль основної сили й натхненника історичного занепаду тоталітаризму в Європі.  Для всіх американців очевидно, що могутність Радянського Союзу була повалена економічною потугою саме США, які в холодній війні завдали йому нищівної поразки. Німецькі політики гордо заявляють, що їхня мудра й терпляча Ostpolitik на противагу прямому тиску та агресивній позиції Америки стала вирішальним фактором історичної боротьби.
Натомість у Польщі ніхто не сумнівається в такому: Папа Іван Павло ІІ оскаржив існування комунізму як світової системи й основної конкурентної ідеології, а «Солідарність» завдала останнього удару смертельно пораненому радянському блокові, продемонструвавши, що робітничий клас може повстати проти «держави робітничого класу» й позбавити її залишків легітимності. У країнах Балтії здебільшого вважають (і не без причини), що живий ланцюг балтійців, які трималися за руки 1989 року, та виняткова роль Литви (першої республіки, що відокремилася від Радянського Союзу) відіграли в розвалі СРСР та падінні комунізму в Європі ключову роль – надто очевидну, щоб вести про неї дискусії.
Усі ці аргументи більш-менш раціональні. Однак саме унікальне поєднання сил та джерел натхнення зробило 1989-й вирішальним роком, який, поза сумнівом, змінив хід історії.

Нинішні події в Європі мені видаються радше мовчазною технократичною революцією, аніж розвитком цифрової демократії та глобального громадянського суспільства

Те, що західноєвропейському інтелектуалові видавалося великим ходом історії від Латинського кварталу в Парижі до решти світу (як зауважив Франц, герой роману Мілана Кундери «Нестерпна легкість буття»), було трагедією та жорстоким ударом для багатьох інших людей (за словами героїні цього самого роману Сабіни, чеської художниці-емігрантки). 1968-го соціалізм та обіцянки свободи, які Захід розглядав із теоретичних позицій, виявилися жахіттям на практиці для Сходу. Європу досі розколюють різні політики пам’яті та відповідні режими. Трагічне коротке століття 1914–1989 років та «осінь народів» були логічними від початку до фіналу. Світ не раз змінювався до невпізнанності, виникало невідступне відчуття фатальності: революція, війна, занепад, кримінальний режим на тлі бездіяльності та безсилля так званої цивілізованої політики й інституцій.
Нинішні події в Європі мені видаються радше мовчазною технократичною революцією, аніж розвит­ком цифрової демократії та глобального громадянського суспільства, як дехто воліє вірити.
10–20 років тому до європейського клубу могла потрапити лише країна, що надала докази власної демократичності. Важливе значення мали деякі цінності й зобов’язання. Тепер ми, певно, вступаємо в нову епоху світової політики: головне – це фінансова дисципліна, вигідність країни для фінансового союзу та її економічна поведінка. Колись східноєвропейці щиро вірили, що верховенство права, готовність до демократії та дотримання прав людини – це перепустка до «райського» Заходу, ключ до його уваги, поваги й навіть безпеки.
Боюся, зараз ми втрачаємо це. Країни Східного партнерства дістають страшенно сумні й демотиваційні новини із Заходу: ніхто не воюватиме за них через якусь європейську солідарність. Таким чином, європейській ідеї у Східній Європі завдано смертельного удару. Варто нагадати, що Євромайдан у Києві був не лише революцією проти бандитської влади, а й справжньою європейською революцією людей, далеких від євроскептицизму та цинічності жителів західної частини континенту.
По суті, 1989-й поклав край геополітиці в Центрально-Східній Європі. Однак, озираючись назад, бачиш тепер цей рік як геополітичну паузу, спричинену занепадом і поразкою Росії перед лицем Заходу (як прийнято тепер вважати у путінській РФ). Водночас 1989-й не зміг поставити крапку на страшній спадщині СРСР і сталінізму. Тепер маємо справу з поверненням історії та геополітики – усе вкупі.
Історія таки повторюється – невдовзі ми довідаємося, як трагедія чи як фарс. Зрозуміємо, чи нова залізна завіса і «стара нова» холодна війна позначать безсилля й потенційну дезінтеграцію Росії, а чи безсилля Заходу на тлі краху надій на майбутній прорив.

 



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено