Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 грудня, 2014

Нейтралітет себе не виправдовує

Чеський президент Мілош Земан включився в європейську дискусію про те, яку політику вибрати Україні у відносинах із Російською Федерацією, і порадив метод фінляндизації. Це запозичене слово означає зректися державного суверенітету у сфері міжнародної політики й оборони за обіцянку зберегти національну державу, мир і покірні торговельні зв’язки з великим сусідом. Проте самі фіни вважають слово «фінляндизація» образливим, оскільки воно не враховує того факту, що Фінляндія успішно захистила себе від Росії зі зброєю в руках.
Матеріал друкованого видання
№ 51 (371)
від 18 грудня, 2014

Рекомендація Мілоша Земана, як і багато інших його порад, – це радше провокація. Українцям має бути складно дослухатися до президента держави, яка не змогла вберегтися ані від окупації нацистської Німеччини в 1938–1939 роках, ані від вторгнення Радянського Союзу в 1968-му, маючи при цьому удвічі більше населення, ніж п’ятимільйонна Фінляндія.

Думки чеського суспільства стосовно російської агресії й оцінки ситуації в Україні розходяться, що засвідчили нещодавні протести в Празі, спричинені поведінкою чеського президента. Частина населення ще не встигла цілком позбутися радянського розуміння «інтернаціональної допомоги» й не звиклася з тим, що Радянського Союзу давно немає, а Україна вже 24 роки є суверенною державою. Заодно проявилася й дуже погана загальна обізнаність чехів із особливостями, менталітетом і проблемами українського народу. У Чехії живе й працює близько 200 тис. українців – це найчисленніша національна меншина. І вони викликають страх, зокрема серед місцевих представників робітничих професій, втратити роботу, адже згоджуються працювати за нижчі зарплати. Загалом наші народи дуже близькі, проте це не означає, що нам не треба пізнавати одне одного через засоби масової інформації та з допомогою експертів від обох країн.  

Минув уже рік від початку демонстрацій на площах українських міст на підтримку Угоди про асоціацію з ЄС.

Економічно успішна й стабільна Україна – це передумова процвітання та розвитку всієї Європи, а ще наочний приклад і мотивація для інших країн колишнього СРСР

Прихильники проєвропейського вектора перемогли: договір підписано й ратифіковано, відбулися президентські й парламентські вибори, а українці продемонстрували здатність не лише демократично правити, а й боронити свою Батьківщину від агресії сусідньої великої держави та сепаратистів. Не поради потрібні Україні, а ефективна допомога її економіці й армії. У чому вона має полягати? У взаємовигідній співпраці підприємців, інвесторів, торгівців, науковців і політиків із країн ЄС та України. Необхідно створити комплексну програму підтримки й використання українських реформ у європейському контексті. Адже всім зрозуміло, що економічно успішна й соціально стабільна Україна – це передумова процвітання та розвитку всієї Європи, а ще наочний приклад і мотивація для інших країн колишнього СРСР.

Цими днями Верховна Рада готується до обговорення кількох важливих документів, що фактично покладуть край нейтралітету, який не виправдав себе. Бачачи шантаж і залякування з боку Москви, українські депутати створюватимуть закони, мета яких – членство в НАТО й долучення України до системи європейської колективної безпеки. І, ясна річ, вимушений її вихід з усіх організацій, які стоять на заваді інтеграції з Європейським Союзом. Також дедалі реалістичнішим стає план побудови сигналізаційної та інженерно-саперної стіни завдовжки 2 тис. км для створення герметичного кордону з Росією.

Досить цікаві спостереження щодо цього в російського політолога Дмітрія Орєшкіна: «Путін повірив, що Захід слабкий, боязкий та скупий і що заради нафти й газу він проковтне анексію Криму та війну на Донбасі, як колись проковтнув воєнні дії Росії в Абхазії та Південній Осетії.
Путін повірив звітам про настрої жителів Півдня України на користь приєднання до Росії. То непрофесіоналізм, а можливо, і зла воля тих, хто його підштовхнув до цього рішення. Так, Схід України не любить Захід, ймовірно, не любить і Київ, проте аж ніяк не збирається приєднуватися до РФ. Наскільки я розумію, він хотів більше прав, більше самостійності, але не відокремлення від України.

Путін також був упевнений, що його люди в СБУ, Збройних силах повністю контролюють ситуацію й не дадуть змоги українській армії чинити серйозний спротив. Це спрацювало в Криму, тому що там усе сталося дуже швидко. Він аж ніяк не очікував, що Україна за кілька місяців створить боєздатну армію, хоч і в муках, із кров’ю, з помилками, зі зрадами. І якщо Росія спробує просунутися зі Сходу України вперед, величезні втрати її військ будуть неминучими».
Навряд чи Москва може дозволити собі так ризикувати. Конфлікт досить легко міг би переміститися на територію Росії, у якої своїх сепаратистів більш ніж достатньо.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено