Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
16 грудня, 2014

Реформувати суть

На новопризначений уряд покладають великі надії стосовно проведення реформ в Україні. Серед влади, як і серед народу, є чимало таких, що побоюються так званих "непопулярних" реформ, які нібито зменшать добробут українців. Ці страхи мають право на існування (вибір між "дуже погано завтра, але добре потім" і "постійно погано" є завжди складним), але вони відвертають увагу від головного. Щоби закласти фундамент розвитку країни на десятиліття вперед, потрібно побудувати ефективні інституції. Про це говорять усі, хто має успішний досвід ринкових перетворень у сусідніх країнах, - від покійного Кахи Бендукідзе та його послідовників до Гжегожа Колодка та інших. І це не має нічого спільного з "непопулярними" реформами.

Але що таке інституції? Посутньо це традиції наперед визначеної ефективної поведінки людей у стандартних ситуаціях. Тобто ні політичне флюгерство, ні робота де трапиться й ким доведеться залежно від доходу не є ефективними інституціями (і те, й інше властиве для України). Успіхів та ефективності досягає лише той, хто протягом тривалого часу спрямовує зусилля в одному напрямку. Це стосується і суспільних груп, які формують інституції, і всієї економіки та країни.

Хорошим прикладом інституції, яку нам ще належить побудувати, є ринок (максимально насичені, неперервні, всеосяжні ринки усіх товарів і послуг). Україна ще 2005 року визнана ЄС країною з ринковою економікою, однак де-факто такою не є. Що таке ринок? Якщо пояснювати на пальцях, то це місце, на якому регулярно (досить часто, якщо не в будь-який момент часу) збираються покупці та продавці й методом торгу визначають ринкову ціну та кількості товару, якими обмінюються. Головними в цьому обміні є не задоволені потреби споживачів та отримані виробниками прибутки, а саме два зазначені параметри - ціна та обсяг, які щоразу (щохвилини, щодня, щороку) дають сигнали виробникам й відповідають на багато їхніх питань - чи варто виробляти цей товар, чи можна виробляти його ефективніше, чи є використання ресурсів при його виробництві оптимальним тощо.

Чому в Україні немає ринку? Бо стосовно багатьох товарів і послуг оці два параметри - ціна та обсяг - часто відсутні, або неоднозначні (є кілька цін), або дискретні (з’являються рідко чи неперіодично). Наслідки цього руйнівні, хоч і непомітні, на перший погляд.

Наприклад, держава часто дає вищу ціну (яка включає корупційну складову, що її ділять між собою замовник та підрядник) на певний товар чи послугу. Якось один мій знайомий пішов працювати у величезну новостворену комп’ютерну фірму з філіями по всіх регіонах України. Згодом виявилося, що її було засновано для того, щоб провести комп’ютеризацію районних судів. Десь там у бюджеті запланували поставити електронні машини в судах і "виділили" цей рядок якомусь високопосадовцю чи депутату, який під це створив згадану компанію. Чи могла ця фірма виконати завдання ефективно? Ні, бо не мала навиків організації роботи в галузі. Чи не завадила вона іншим учасникам ринку? Так, бо вона в моменті створила надлишковий попит на комп'ютери, що призвело до збурення на ринку - або підвищення ціни, або тимчасового дефіциту ПК й дезорієнтувало як виробників (вони, можливо, кинулися виробляти більше, але потім не мали кому продати), так і споживачів, які були вимушені закладати більші витрати на комп’ютери (відповідно, комп’ютерні фірми збільшили ціни на свої послуги тощо) або чекати довше на товар. Годі й казати, що через 1-2 роки ця фірма, "відпрацювавши" державний контракт, припинила існування. Схожі збурення на ринку в Україні відбуваються повсякчасно і повсюдно.

Читайте також: Рушійна сила європейських перетворень

Також у нас можна натрапити й на нижчу ціну. І причин для цього також достатньо, деякі з них зародилися ще за Союзу. Наприклад, тоді, в умовах хронічного дефіциту було нормою "дістати" щось на роботі, щоб обміняти на дещо необхідне (згадайте радянський фільм "Міміно" і тьотю Ніну). Такий підхід донині укорінений у свідомості багатьох українців, які так працюють і живуть з "лівака". Також популярно продавати певний товар або робити послугу "по блату" кумові, сватові чи ще комусь за нижчою ціною. Такі угоди проводяться поза ринком, але, звичайно ж, мають вплив на нього, бо він недораховується обсягів через ці традиції, а відтак перебуває у стані перманентних збурень.

Масштабні регулярні угоди за заниженою ціною також в Україні є нормою. Візьмімо трансфертне ціноутворення, коли певний товар продають за заниженою ціною за кордон, щоб різницю між ціною та вартістю вивезти в офшори. У нас до такого звикли. Але на яку ціну орієнтуватися, наприклад, українським будівельникам, які купують метал у країні чи не в півтора рази дорожче, ніж його експортна ціна?

Інший приклад. Нещодавно довелося взяти участь у дискусії про те, що в Україні активи банків занадто великі у пропорції до ВВП. Тому банківський сектор нібито висмоктує з реального всі соки у вигляді відсотка. Але ж не в цьому проблема, а в тому, що низка олігархічних підприємств отримує в кишенькових банків кредити під 5-10% (до речі, державні підприємства, контрольовані олігархами, платять за кредити "своїм" банкам по 30-50% і більше), витрати на здешевлення яких лягають на вкладників банків та малий і середній бізнес (МСБ), який змушений брати фінансування під 25-30%. Не дивно, що саме такі олігархічні компанії є розплідниками неефективності, бо й самі не розвиваються, та ще й створюють додаткові фінансові обмеження для розвитку МСБ.

Читайте також: За крок від фінансової прірви

Ще один приклад. Кілька років тому в один із періодів дефіциту ліквідності та високих ставок у банківському секторі (таких періодів за Арбузова-Соркіна було кілька) довелося розмовляти з одним із банкірів. На питання, який зараз реальний відсоток на ринку, він відповів, що 28-30%. Але при цьому його банк записував у звітність 17% (чи не на вимогу НБУ, щоб не було видно високих ставок, - не пам’ятаю), а решта брав чорною готівкою. Банкір тоді визнав, що брати кредити під такі відсотки не вигідно нікому, але бізнес змушений це робити, щоб вижити, і робить це в надії, що період високих ставок не триватиме довго. Але чи може підприємець, який бере такий кредит, бути впевненим, що його конкурент не має дешевшого фінансування і що у випадку кризи на плаву залишиться саме він, який довів свій бізнес до ідеалу в контексті ефективності, а не його конкурент? Ні, не може. Тож навіщо тоді йому займатися ефективністю?

Відсутність ринку в Україні гнітить економічний розвиток. Через це підприємці ніби опиняються в темряві й тумані, коли далі свого носа нічого не видно. Їм доводиться орієнтуватися "за приладами". Відтак виграє не той, хто збільшує ефективність, а той, хто вміє крутитися й "відчувати ситуацію кінчиками пальців" - зворот, який поза Україною мало хто розуміє. Тому побудова ринку як інституції є одним із наріжних каменів майбутнього розвитку України. Це не має нічого спільного із "непопулярними" реформами, яких так боїться влада. А подібних ефективних інституцій Україна потребує десятками…



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено